16 вересня 2026 року свій 100-річний ювілей відзначила жителька села Рябушки Лебединської міської територіальної громади Шульга Надія Павлівна.

Століття – це не просто поважна дата - цілий вік, сповнений праці й турбот, радощів і випробувань, зустрічей та пам’яті про людей, які залишили слід у житті. За плечима Надії Павлівни – довгий життєвий шлях, нерозривно пов’язаний із рідним селом Рябушки, у якому вона народилася, виросла і з 1955 року живе донині.

У цей особливий день поруч із ювіляркою були її рідні, а також представники влади, які завітали, аби особисто привітати Надію Павлівну з поважною датою.

Від Лебединської міської територіальної громади ювілярку привітав керуючий справами виконавчого комітету Лебединської міської ради Сергій Подолько разом із заступником начальника управління праці та соціального захисту населення Світланою Петровою, вручили квіти й подарунки від міської ради.

«Сто років – це неймовірна життєва історія, у якій відобразилася історія нашої країни, нашого краю та кількох поколінь людей. Ви пройшли через війну, відбудову, роки наполегливої праці, виховали доньку, дочекалися онуків і правнуків. Сьогодні, у такий поважний ювілей, особливо хочеться побажати Вам міцного здоров’я, родинного тепла, спокою та турботи близьких", - зазначив у вітанні Сергій Подолько.

Представник керівництва Лебединської громади також передав ювілярці вітання, почесні грамоти та подарунки від голови Сумської обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації Олега Григорова та голови Сумської районної державної адміністрації - начальника районної військової адміністрації Михайла Мельника.

З вітаннями, квітами й подарунками завітали до Надії Павліни цього дня староста Рябушківського старостинського округу Оксана Падалка, депутат Лебединської міської ради Леонід Падалка та представник трудового колективу рідної школи, у якій працювала понад 50 років, Олег Кормілець.

Надія Павлівна Шульга народилася 16 вересня 1926 року в селі Рябушки у родині колгоспників. Закінчила сім класів Рябушківської школи, а у 1945 році вступила до Харківського технікуму фізичної культури. У 1948 році здобула спеціальність викладача фізичної культури.

Того ж року розпочала свій трудовий шлях учителем фізичної культури в Іскрянській школі Білопільського району. Згодом працювала у Куянівській та Річківській школах.

Після народження доньки Ніни у 1955 році Надія Павлівна повернулася до рідного села Рябушки, із яким відтоді назавжди пов’язала своє життя. У 1957–1962 роках працювала діловодом у сільській раді. А з 1962 по 1977 рік знову присвятила себе педагогічній праці – була вчителем фізичної культури у школі.

Після виходу на пенсію Надія Павлівна не поспішала залишати роботу – ще працювала вихователем нічної групи у дитячому садку.

Її життєвий шлях – це приклад працьовитості, відповідальності та активної громадянської позиції. Надія Павлівна була депутатом сільської ради, брала активну участь у художній самодіяльності сільського будинку культури, має звання ветерана праці.

Найбільшим багатством для жінки завжди була і залишається її родина. Вона має доньку Ніну, онуків Галину та Сергія, правнуків Тетяну, Марину та Тимофія.

Сьогодні її дім – це місце, де завжди раді гостям: дітям, онукам і правнукам, учням, односельцям. Тут зберігаються родинні традиції, спогади та особлива атмосфера тепла, яку Надія Павлівна створювала все своє життя.

Є у цієї оселі й своя особлива прикмета – квітуче подвір’я. Пишні жоржини, різнокольорові айстри, цинії та космеї, духмяні чорнобривці щороку прикрашали двір Надії Павлівни. Вона із захопленням висаджувала квіти, піклуючись про кожну рослину. Тепер цю прекрасну традицію продовжує донька Ніна, яка разом із чоловіком живе з мамою. Рідні постійно піклуються про неї, огортають увагою, турботою і любов’ю, допомагають у щоденних справах та наповнюють її дні родинним теплом.

Своє захоплення в’язанням Надія Павлівна також передала доньці. Колись вона власноруч в’язала шкарпетки для рідних, а сьогодні Ніна зі змотаних мамою клубків ниток в’яже теплі шкарпетки для українських захисників.

У молоді роки Надія Павлівна також любила шити – створювала обновки для себе та доньки.

За свої 100 років Надія Павлівна пережила чимало історичних подій і життєвих випробувань. На її долю випало воєнне лихоліття Другої світової війни. Напевно, тоді, переживаючи страх і невизначеність тих страшних років, вона й подумати не могла, що вже у глибокій старості знову стане свідком війни на рідній українській землі. Про ті далекі події Надія Павлівна згадує зі сльозами. Та особливо боляче говорити їй про сьогодення, адже війна знову торкнулася її родини. Її онук Сергій став на захист України, обравши шлях захисника своєї Батьківщини. Цей ювілей мав би бути винятково світлим родинним святом, однак сьогодні в серці Надії Павлівни, як і мільйонів українських родин, живе тривога за рідну людину. Вже майже рік родина живе у щоденному очікуванні та надії. Наразі він має статус «безвісти зниклий». Кожен день для його рідних – це молитва, сподівання і віра в те, що найдорожча звістка ще обов’язково прийде. І, мабуть, найбільшим подарунком для неї сьогодні була б не дата в календарі чи святкові слова, а звістка, що Сергій живий і повертається додому.

Щиро бажаємо Надії Павлівні міцного здоров’я, душевного спокою, тепла й турботи рідних, світлих днів та найдорожчої для всієї родини звістки.

Нехай кожен новий день буде зігрітий любов’ю близьких, а її оселя ще довгі роки залишається місцем зустрічі кількох поколінь великої та дружної родини.

З 100-річним ювілеєм, Надіє Павлівно! Многая літа!