25 лютого 2026 року в Лебедині відбувся тематичний захід з нагоди Дня української жінки «Легенда про жінку», організований колективом міського краєзнавчого музею за підтримки відділу культури і туризму. Подія об’єднала поціновувачів мистецтва, літератури та представниць жіночої частини громади. Вони зібрались, аби віддати шану українкам – сильним, мудрим і незламним.

Хоча День української жінки поки що не закріплений офіційно на державному рівні, традиція відзначати його 25 лютого – у день народження Леся Українка – з кожним роком міцніє. Постать великої поетеси стала символом духовної стійкості, національної гідності та боротьби. Саме тому це свято присвячене українкам усіх поколінь: берегиням, матерям, мисткиням, воїнам і волонтеркам, які щодня пишуть нову історію нашої держави.

Особливого змісту День української жінки набув у період повномасштабного вторгнення. Сьогодні українка – це не лише символ ніжності й турботи. Це - рятівниця, яка під обстрілами витягує людей із-під завалів; волонтерка, що без сну й відпочинку збирає допомогу для фронту; медикиня, яка повертає до життя поранених; жінка, що організовує евакуацію населення й підтримує тих, хто втратив дім. Вона – захист тилу, надійний фундамент громад, невтомна працівниця, яка тримає економіку, освіту, культуру, сільське господарство.

На рівні з чоловіками українки стали на захист держави зі зброєю в руках, підбори змінили на берци. Вони служать у Збройних Силах, у підрозділах територіальної оборони, у лавах добровольчих формувань. Їхня сила духу, стійкість і терпіння вражають світ. Вони витримують біль втрат, довгі розлуки, тривожні ночі й водночас знаходять у собі сили підтримувати інших.

Та за цією мужністю стоїть жива людина. Сильна жінка сьогодні також потребує уваги до себе, психологічного розвантаження, тепла й турботи. Вона хоче бодай інколи дозволити собі бути слабкою – поряд із надійним чоловічим плечем, відчувати захист, любов і підтримку. Бо навіть найміцніша опора потребує опори. І наше спільне завдання – бачити це, цінувати й берегти тих, хто тримає на своїх плечах країну.

У заході взяли участь місцеві поетеси: Оксана Мороз, Інна Борисенко, Світлана Бігун. Усі слова цього дня звучали на адресу Жінки – багатогранної натури, яка уособлює в собі найкращі риси матері, весни та кохання.

Оксана Мороз прочитала власні поезії «Щастя» та «Запроси себе на побачення». Інна Борисенко представила зворушливі вірші «А жінка схожа на весну», «Я постаріла на війну», «Як хочеться жити без війни», «Пробач мені, мамо». Світлана Бігун передала присутнім вітання від місцевої поетеси Марії Кулішенко, яка була сталою учасницею творчих заходів, а нині через хворобу не має цієї можливості та вручила музею подарунок – збірки її поезій. Світлана також прочитала свої твори «Сильна жінка» та «Запросіть на каву з кардамоном».

Особливу атмосферу свята створило творче сузір’я солістів міського відділу культури і туризму: Світлана Циханська, Марина і Ірина Чичерські, Сергій Касьянов, які подарували гостям свої найкращі виступи. Кожна пісня стала щирим проявом любові до рідної землі та захоплення українською жінкою. Мистецька спільнота наповнила залу світлом і натхненням, нагадуючи, що мистецтво – це також сила, що лікує душі й допомагає вистояти.

«Код сили» українки неможливо зламати. Він – у ніжних руках матері, у рішучому погляді жінки-воїна, у невтомній праці волонтерки, у молитві за сина чи чоловіка, у кожному врятованому житті та кожному благодійному внеску на підтримку нашого війська.

Низький уклін вам, дорогі українки, за вашу незламність, за силу і водночас чутливість, за серця, що б’ються в унісон із Україною. Ви – наша гордість, наша опора і наша надія.