Сайт працює в тестовому режимі, перейти на Символічно, що ця подія відбулася саме у День вшанування загиблих медиків — день пам’яті тих, хто до останнього подиху рятував людські життя як у лікарнях, так і на передовій.
Меморіальну дошку встановлено на фасаді центрального корпусу лікарні, щоб кожен, хто проходитиме повз, пам’ятав про ціну, якою виборюються свобода, незалежність і майбутнє України.
Війна вкотре довела, що медики — це люди, які щодня ведуть свою боротьбу за життя. Вони не беруть до рук зброю, але стоять на передовій людського болю, першими зустрічають поранених, повертають до життя тих, хто балансує між життям і смертю. Їхня професія вимагає не лише глибоких знань і майстерності, а й неймовірної мужності, витримки та сили духу. Саме тому пам'ять про медиків, які віддали власне життя, виконуючи свій професійний і громадянський обов'язок, є священною для всієї України.
На подвір’ї медичного закладу зібралися рідні Героя, колеги, друзі, медичні працівники, представники місцевої влади, військові, пацієнти та жителі громади. Серед присутніх були й ті, кому він свого часу врятував життя під час пандемії COVID-19, коли самовіддано працював в інфекційному відділенні.
Станіслав Гурьєн народився 15 липня 1993 року в Лебедині у родині військового льотчика. Разом із братом-близнюком навчався у Лебединському фаховому медичному коледжі. Згодом працював фельдшером у Сумському обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і одночасно здобував вищу медичну освіту за спеціальністю «Лікувальна справа».
У 2016 році він одружився зі своєю однокурсницею Марією. Того ж року в молодої сім’ї народився син Олександр. Після завершення навчання у 2018 році подружжя проходило інтернатуру в Лебединській лікарні імені лікаря К.О. Зільберника. Станіслав обрав одну з найскладніших медичних спеціальностей — лікаря-анестезіолога-реаніматолога. Одночасно викладав у Лебединському медичному училищі, передаючи майбутнім медикам знання з невідкладних станів, анестезіології та реанімації, готував студентські команди до змагань з екстреної медицини.
Під час пандемії COVID-19 Станіслав разом із дружиною Марією працював в інфекційному відділенні Лебединської лікарні та надавав допомогу хворим у Медичному клінічному центрі інфекційних хвороб та дерматології імені З.Й. Красовицького в Сумах. У найважчий період боротьби з пандемією він врятував сотні людських життів, проявляючи високий професіоналізм, витримку та відповідальність.
Для Станіслава Гурьєна медицина була не просто професією — це було його покликання. Він звик боротися за кожне життя ще задовго до війни. Пандемія COVID-19 стала для нього справжнім випробуванням, де він разом із колегами працював на межі людських можливостей. Коли ж на українську землю прийшла повномасштабна війна, він не змінив своє покликання — лише змінилося місце, де доводилося рятувати людей. Лікарняні палати поступилися місцем стабілізаційним пунктам поблизу лінії фронту, а цивільні пацієнти — українським воїнам, які щодня потребували його знань, досвіду та холоднокровності.
Попри можливість залишитися працювати в цивільній медицині чи виїхати за кордон, Станіслав добровільно став на захист України. Свій бойовий шлях розпочав санітарним інструктором стрілецької бригади, працював бойовим медиком на найгарячіших напрямках фронту. Після поранення, отриманого під час виконання бойового завдання 1 листопада 2022 року, відмовився від відпустки для реабілітації та продовжив службу.
Із січня 2023 року Станіслав Гурьєн проходив службу у військовій частині 3017 Національної гвардії України — 3-й бригаді оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана «Спартан». На посаді начальника відділення анестезіології та інтенсивної терапії стабілізаційного пункту він координував роботу лікарських бригад і разом із колегами повертав до життя важкопоранених військових. Його професіоналізм, рішучість і самовідданість допомогли врятувати тисячі українських захисників.
Станіслав ніс службу практично на всіх найважливіших напрямках бойових дій — Бахмутському, Запорізькому, Харківському, Покровському.
Для побратимів він був не лише висококласним лікарем, а й людиною, яка підтримувала, надихала, навчала і власним прикладом показувала, що означає служіння людям.
22 вересня 2025 року під час авіаційного удару ворога керованими авіабомбами по території стабілізаційного пункту «КАТАРЯ» поблизу населеного пункту Слов’янка Синельниківського району Дніпропетровської області старший лейтенант медичної служби Станіслав Гурьєн отримав поранення, несумісні з життям.
За свою службу він був нагороджений медаллю «За військову службу Україні», нагрудним знаком «За доблесну службу», медаллю «За врятоване життя» та медаллю «Хрест пошани». Рішенням Сумської міської ради від 24 грудня 2025 року Станіславу Гурьєну посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми».
Під час церемонії відкриття меморіальної дошки слова глибокої шани та співчуття родині Героя висловили керуючий справами виконавчого комітету Лебединської міської ради Сергій Подолько, начальник ІІ відділу ТЦК та СП (м. Лебедин) підполковник Ігор Ячменьов та директор КНП «Лебединська лікарня імені лікаря К.О. Зільберника» Владислав Шепіль.
Особливо зворушливими стали спогади колег. Лікар-кардіолог Маргарита Горова, яка разом зі Станіславом працювала в інфекційному відділенні під час пандемії, не стримувала сліз. Вона згадувала, що у колективі його називали просто «наш Стас» або «Петрович». За її словами, він жив за принципом: «Хто, як не ми». Завжди прагнув зробити все можливе для порятунку людини, постійно вдосконалював свої знання, опановував сучасні методики лікування, швидко ухвалював рішення і був справжнім професіоналом своєї справи.
Найщемливішими стали слова матері Героя, яка, звертаючись до присутніх, сказала: «Стас дуже любив життя, свою сім’ю, завжди був активним, життєрадісним, легким і швидким у рішеннях та вчинках. Я пишаюся своїм сином».
Почесне право відкрити меморіальну дошку надали членам родини Захисника і представнику місцевої влади Сергію Подольку.
Учасники заходу вшанували пам’ять загиблого хвилиною мовчання, поклали квіти до меморіальної дошки.
Під час процесії звучали пісні у виконанні солістів міського відділу культури і туризму Сергія Касьянова та Світлани Циханської.
Пам’ять про Станіслава Гурьєна житиме не лише у серцях рідних, друзів і колег. Вона житиме у врятованих ним людях, у вдячності тих, кому він подарував шанс на життя, у поколіннях молодих медиків, яких він навчав, і відтепер — у меморіальній дошці на стіні лікарні, де розпочинав свій професійний шлях. Вона є нагадуванням усім нам про тисячі українських медиків, які від початку війни працюють під обстрілами, в операційних, евакуаційних автомобілях, стабілізаційних пунктах і польових шпиталях, ризикуючи власним життям заради порятунку інших.
Вічна пам’ять і слава Герою-медику, який до останнього подиху залишався вірним своєму покликанню — рятувати життя.
