10 липня 2026 року у Лебединському фаховому медичному коледжі відбувся один із найщемливіших і найемоційніших заходів, які пам'ятають стіни навчального закладу. У День вшанування загиблих медичних працівників тут згадували тих, хто колись уперше переступив поріг училища з мрією лікувати людей, одягнув білий халат і присягнув берегти людське життя, а згодом, у найважчий для України час, віддав власне життя, рятуючи інших.

Десять колишніх випускників Лебединського медичного училища загинули на війні. Вони стали військовими медиками, які під свистом куль і вибухами снарядів боролися за кожне врятоване життя. Вони виносили поранених із поля бою, працювали під обстрілами, а коли цього вимагала ситуація — ставали поруч із побратимами зі зброєю в руках. Їх об'єднувало одне — безмежна любов до людей і України.

У цей день у залі панувала особлива тиша. Тиша, у якій говорили сльози матерів, погляди батьків, схилені голови студентів і викладачів. На сцені стояли десять порожніх стільців, вкритих білими медичними халатами. Поруч — світлини усміхнених юнаків і дівчат. Здавалося, вони ось-ось увійдуть до зали, займуть свої місця і знову усміхнуться своїм викладачам. Але замість них залишилася пам'ять.

Разом із викладацьким колективом і студентами пам'ять Героїв прийшли вшанувати їхні рідні, представники Товариства Червоного Хреста України. Через онлайн-зв'язок до заходу долучилися друзі та партнери коледжу з-за кордону — волонтери й представники благодійних організацій, які підтримують Україну, допомагають військовим медикам та є надійними друзями Лебединського фахового медичного коледжу.

Під звуки Державного Гімну України присутні зустріли захід стоячи. Хвилина мовчання стала хвилиною єдності, вдячності й невимовного болю за кожне життя, обірване війною.

Один за одним ведучі відкривали історії десяти Героїв. На великому екрані змінювалися архівні кадри: студентські заняття, практичні навички, юнацькі усмішки, жартівливі випадки із життя, виховні та культурні заходи... Перед присутніми ніби проходило все життя — від перших кроків у професії до останніх днів на передовій.

Особливо щемливими були кадри, де зовсім юні хлопці та дівчата вперше одягали білі халати. Тоді вони ще не знали, що колись ці халати стануть символом їхнього подвигу. Вони мріяли лікувати, створювати сім'ї, виховувати дітей, будувати мирне майбутнє. Війна перекреслила їхні плани.

Із фотографій дивилися зовсім молоді обличчя — 19, 21, 25, 36 років... Майбутнє України, яке не встигло здійснити всіх своїх мрій. У залі важко було стримати сльози. Разом плакали матері й батьки, викладачі, які пам'ятали своїх студентів, одногрупники, нинішні студенти, що бачили у них приклад справжнього служіння людям.

Після кожної розповіді студенти мовчки підходили до сцени, запалювали лампадку біля світлини Героя, а представникам його родини вручали квіти та Книгу пам'яті. Кожна запалена свічка ставала ще одним символом того, що людська пам'ять сильніша за смерть.

Вшанували пам'ять керівника Сумської обласної організації Товариства Червоного Хреста України Ігоря Шаповала. Його ім'я добре знали й глибоко поважали в Лебединському фаховому медичному коледжі. Для багатьох медичних працівників він був мудрим наставником, високопрофесійним фахівцем, людиною, яка своїм життям і працею стала прикладом відданого служіння людям.

Протягом багатьох років між Лебединським фаховим медичним коледжем та Товариством Червоного Хреста України триває тісна співпраця у підготовці майбутніх медичних кадрів. Саме тому постать Ігоря Шаповала була особливо близькою для викладачів і студентів закладу. Він щиро підтримував розвиток медичної освіти, передавав молоді свій досвід, знання та життєву мудрість, завжди наголошуючи, що професія медика — це насамперед відповідальність, людяність і готовність допомогти тому, хто цього найбільше потребує.

Учасники заходу вшанували світлу пам'ять Ігоря Шаповала разом із пам'яттю загиблих медиків. Це стало ще одним нагадуванням про людей, які присвятили своє життя служінню іншим, залишивши після себе неоціненний професійний і людський спадок.

Особливим подарунком для родин стала Книга пам'яті, створена колективом Лебединського фахового медичного коледжу. До неї увійшли історії життя, світлини та спогади про загиблих випускників. Видання було надруковане у Шотландії завдяки підтримці давнього друга й партнера коледжу, волонтера Ендрю Макдональда, який із перших днів повномасштабної війни допомагає закладу та українським медикам.

Представники Сумської обласної організації Товариства Червоного Хреста України вручили рідним символічні пам'ятні хустки та Листи вдячності — як знак шани, вдячності й підтримки.

Звертаючись до присутніх, директор Лебединського фахового медичного коледжу Жанна Смолова не приховувала хвилювання. Вона висловила щирі співчуття родинам загиблих, подякувала їм за виховання справжніх Героїв та наголосила, що пам'ять про кожного випускника житиме в серцях майбутніх поколінь студентів.

Пронизливо звучали пісні про Україну у виконанні студентів, танцювальна композиція ніби говорила мовою серця про біль втрати, любов до Батьківщини та незламну віру в Перемогу. У цей день майже ніхто не стримував сліз.

Після завершення заходу родини загиблих запросили до калинової Алеї пам'яті, висадженої на території коледжу. Біля кожного молодого деревця встановлено іменну табличку з QR-кодом, який відкриває історію життя і подвигу Героя. Символічно, що калина — одвічний символ України — щороку міцнішатиме, як міцнішатиме і пам'ять про тих, хто віддав за неї своє життя.

Цей захід став не лише спогадом про десятьох випускників. Він став уроком людяності, мужності та безмежної любові до своєї країни. Адже медики не обирають, кого рятувати. Вони рятують життя. І навіть тоді, коли війна забирає їх самих, вони назавжди залишаються символом милосердя, честі та жертовності.

Поки живе пам'ять — живуть і вони.