19 лютого Дмитру Яковичу Ледньову (1922-2009) – живописцю, педагогу, мистецтвознавцю, поету, колишньому директору Лебединського художнього музею (1965-1976 рр.) виповнилося б 99 років. Про нього написано багато статей, як про художника та директора, а сьогодні розкажемо, як про Людину, яку згадує у своїх спогадах колишній науковий співробітник музею Ювеналій Володимирович Голод:
«Працював я з Дмитром Яковичем у музеї майже 3 роки і пам’ятаю його як дуже порядну, товариську у спілкуванні людину, з добрим почуттям гумору. Умів знайти підхід до кожного працівника, особливо його любили жінки, з якими він поводився, як справжній джентльмен.
Незабаром після того, як Ледньов став керівником художнього музею, він був ініціатором розширення його площі та виділення коштів на прибудову декількох залів і фондового приміщення музею. Завдяки його старанням і наполегливості, незважаючи навіть на онкологічне захворювання, з яким треба було боротися, музей був збільшений майже на третину.
Дмитро Якович добре розумівся на мистецтві, оскільки сам закінчив Одеське художнє училище ім. М.Грекова (1950). Був талановитим художником, підвищував свій мистецтвознавчий рівень під час стажування у великих музеях СРСР: Київських музеях, Третьяковській галереї, Російському музеї, Сумському художньому музеї та інших.
Довгі роки був керівником гуртка образотворчого мистецтва при районному Будинку піонерів. Згодом на основі цього гуртка була створена художня школа, яка пізніше стала художнім відділом при дитячій школі мистецтв. Отже, Ледньова можна з упевненістю вважати засновником художньої освіти в Лебедині. Багато майбутніх художників були вихованцями Дмитра Яковича, який постійно брав участь у районних, обласних виставках самодіяльних художників. Та перша персональна виставка у стінах художнього музею відбулася уже після виходу на пенсію, у 1987 році, де експонувалося 115 живописних та графічних робіт. По її завершенню, митець подарував 20 своїх творів, які нині прикрашають музейну експозицію.
Я пам’ятаю Дмитра Яковича, – продовжує Ювеналій Володимирович, — як надзвичайно добру людину. Він товаришував з багатьма художниками, часто писав наочну агітацію для різних підприємств міста. Мабуть, мало хто знає, що Ледньов разом з іншим лебединським художником Юрієм Кльоновим були авторами кольорового мозаїчного панно, що на стіні типографії та редакції газети «Життя Лебединщини» з боку автовокзалу.
Говорять, що талановита людина талановита у всьому: це про Дмитра Яковича, бо він же ще й гарний поет. В кінці свого життєвого й творчого шляху видав поетичну збірку «Идут года. Стихи разных лет». Його філософські і ліричні вірші проникають до самого серця і тривожать душу. Характерними для душевної поезії Ледньова є рядки з його вірша:
«Поэт болеет за людей
И всем добра желает.
Готов он вывернуть свою
Всю душу наизнанку…
Поэту славу я пою.
Он и Христос, и Данко!»
Вважаю, що Дмитро Якович прожив цікаве і гідне життя, а його живописні та поетичні твори випромінюють позитивну енергію і заряджають людей».
Алла Подвезько, науковий співробітник ЛМХМ