Шановні лебединці! Дорогі земляки!
Кожна людина, як і все свідоме людство, живе у трьох вимірах: учора, сьогодні, завтра. Учора – це наша історія. Ми н езнали її. А вона бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань.
Кожен народ, якщо він справжній народ, має свою власну історію. Але наше громадянське завдання скликати живих до тих міст, сіл, і хуторів, до тих криниць і спільних ям, куди скидали десятками виснажені тіла наших з вами бабусь і дідусів, матерів і батьків, братів і сестер. І понаскидали їх понад 10 мільйонів.
Найбільш постраждали від голоду Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає майже 53% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 разів.
У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів. У Донбасі – у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.
Не оминула ця трагедія і місто Лебедин та навколишніх населених пунктів, де конфіскація усіх виявлених продовольчих призвела до випадків голодної смерті у багатьох родинах. Голод, який поширювався протягом усього 1932 року, в Лебедині набув найстрашнішої сили на початку 1933 р. Люди вмирали усю зиму 1932-1933 рр. Але всі документи засвідчують, що масове вимирання почалося фактично на початку березня 1933 р. Масова смертність в Лебедині набула нечуваних масштабів. Підраховано, що кожний член селянської родини на Лебединщині мав близько 1,7 кг зерна на місяць. Залишившись без хліба, голодуючі селянські сім’ї вживали у їжу: кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі буряки, картопляне лушпиння, стручки акації, товчену кору і листя дерев тощо. Зареєстровано факти вживання в їжу м’яса котів, собак, щурів і дохлих коней. Реєструвалися навіть випадки канібалізму.
Голодомором сталінський режим карав українських селян за небажання добровільно працювати у колгоспах.
Хліб… Скільки приємного щемету з’являється у душі кожного при згадці про Тебе. Святий Хлібе, про Тебе не сміли згадувати жертви тридцять третього. Ти являвся їм уві сні нездійсненною мрією.
Скільки померло з Твоїм іменем на вустах. Іменем жертв тридцять третього року, благою вас – бережіть цей святий хліб. І нехай його смак короваю не дозволяє нам забувати, що Хліб – це Життя.
Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії ХХ століття приурочується ця хвилина мовчання.
Міський голова О.М. Бакликов