Місто нашого дитинства, рідних вулиць і знайомих будинків, красивих пейзажів, талановитих людей і славетної козацької історії. Все це про наш Лебедин. Цього року Лебедину виповнився 361 рік. Як живеться нашим людям у ньому, що б їм хотілося змінити, а чим вони пишаються? Ми запитали про це у лебединців.
Олександр, студент: – Лебедин – це місто, у якому я зростав, чудове і рідне.
Та мені б хотілося, щоб у нас більше розвивався спорт. Адже є такий великий стадіон, тому більше спортивних секцій пішли б на користь місту і його жителям.
Тетяна, домогосподарка: – Мене життя в Лебедині влаштовує, можна сказати, що тут є все те, що треба. Однак не подобається, що мало торгівельних точок: я живу на вул. Кобижча і, щоб купити необхідні продукти, маю їхати в центр.
Маргарита, студентка: – Круто жилося в Лебедині, люблю його. Майже щовечора ходили із друзями в нічний клуб, вдень теж є де відпочити. На жаль, зараз навчаюся в іншому місті, але сумую за домом.
Олексій, пенсіонер: – У Лебедині можна гарно провести час із родиною. Наприклад, кожного вихідного у спеку їздимо з родиною на Лебедине озеро, відпочиваємо краще, ніж на морі.
Надія, школярка: – Це найкраще місто! Хоча, як на мене, не вистачає розваг для молоді.
Анастасія, студентка педагогічного училища: – Я дуже люблю своє місто, воно надихає мене, змушує пам’ятати про своє походження та бути вдячною, що народилася саме тут.
Людмила, продавець: – Для мене Лебедин – це мій дім і нічого більше. Дуже подобається патріотичний настрій населення, жовто-блакитна символіка показує те, як ми налаштовані. Поки що живеться добре, тільки зарплати не завжди вистачає.
Сергій, викладач історії: – Лебедин – це місто яке швидко прогресує. Навчальних закладів вдосталь, культурних місць – теж багато, мою родину усе влаштовує.
Ганна, студентка СумДУ: – Рідне місто – це місто спогадів та дитячих переживань, це те що вже ніколи зітреться з пам’яті, адже тут ти робив свої перші кроки в життя, тут батьки, які завжди чекають. Лебедин – це частинка тебе. Жити у нашому місті легко, всі одне одного знають і готові прийти на допомогу. Сюди завжди хочеться повертатися.
Микола, слюсар: – Живу у Лебедині протягом 20 років, все влаштовує, роботу тут можна знайти, чудове місто.
Валерія, студентка медичного училища: – Рідне місто – це найкраще місто на землі, це край де я народилася, живу і житиму надалі. Мабуть, для кожного – щось особливе й рідне, і якщо ми їдемо звідси, то для багатьох із нас час зупиняється… В Лебедині дуже гарні люди, красиві місця і взагалі наш Лебедин найкращий, тут я зустріла своє кохання і в цьому місті будуть зростати, жити і навчатися мої діти, тому що це найрідніше місто.
Ольга, студентка ХНУ: – Лебедин – це моя батьківщина, місто, яке я буду все життя згадувати із посмішкою на обличчі. Навіть якось і важко звідси їхати, адже тут пройшло моє дитинство, хоча є деякі мінуси життя у маленькому містечку (відсутність вакансій для молодих спеціалістів, малорозвинена інфраструктура) та в цілому все стабільно.
Віталіна, студентка СумДУ: – Для мене Лебедин – це місце, в якому я народилася і зростала. Чудове місто, в якому дуже багато зелених і чистих парків… Гуляючи вулицями, я відчуваю щось неймовірне. Лише жаль наше озеро, яке було нашою гордістю, з якого починається наш Лебедин, потребує сьогодні нашої з вами допомоги.
Лариса, перукар: – Рідне місто завжди житиме у моєму серці, я люблю його, люблю людей, які тут живуть. Але є і те, що хотілося б змінити. Поряд із неймовірною кількістю магазинів не вистачає культурних місць. Було б непогано, якби у Лебедині був театр, кінотеатр, художня галерея, більше закладів для сімейного відпочинку, парк із зеленими галявинами, у якому б, наче у Європі, всі сиділи на килимках і проводили пікніки.
Ганна, художниця: – Лебедин – це місто, де я народилась і живу, місто, де я знайшла кохання, народила сина. У нас мальовнича природа та родюча земля. Це моя Батьківщина, яку я люблю, але не вистачає у нашому місті культури і доріг.