Щороку в Україні тисячі дітей залишаються без батьківського піклування. Причини бувають різні — соціальна неблагополучність, складні життєві обставини, насилля чи інші кризи в родинах. Часто ці діти потрапляють до інтернатів, будинків дитини чи центрів соціально-психологічної реабілітації. Проте будь-яка дитина, особливо в ранньому віці, перш за все потребує родини — любові, турботи, відчуття безпеки.

Саме тому патронат став однією з найважливіших реформ у сфері захисту прав дитини в Україні. Це тимчасовий догляд та виховання дітей у сім’ї патронатного вихователя на період, поки вирішуються питання щодо їхнього подальшого влаштування — повернення в рідну сім’ю або передача під опіку чи в усиновлення.

Однією з перших, хто наважився взяти на себе цю відповідальну місію, стала Гайдук Антоніна Андріївна — перша патронатна вихователька Сумської області. Мама трьох дорослих дітей, вона у 2017 році звернулася до служби у справах дітей виконавчого комітету Лебединської міської ради, де отримала детальну консультацію щодо патронату. І хоча спершу були сумніви та страх,  Антоніна Андріївна зробила вибір на користь дітей.

«Страх, звичайно, був… Але я зрозуміла: якщо вже маю досвід, то можу допомогти. І жодного разу не пошкодувала», — згадує пані Антоніна.

За роки роботи вона прийняла вже 26 дітей — від новонароджених до підлітків. Для багатьох із них саме патронатна сім’я стала першим досвідом любові, підтримки й безпеки. Більшість дітей, які потрапляють у патронат, мають серйозні проблеми з соціалізацією та елементарними навичками побуту. Як каже пані Антоніна:

«Навіть дорослі діти не знають, як правильно тримати ложку, як користуватися туалетом чи дотримуватися гігієни. І це треба показати — спокійно, без тиску, але обов’язково».

Проте ще важливіше — показати їм, що життя може бути іншим. Діти, які зростали у неблагополучних родинах, звикають до насилля, байдужості, злиднів і вважають це нормою. Патронатна сім’я допомагає їм побачити альтернативу:

«Їм треба дати шанс зрозуміти, що може бути інакше. Що світ — це не лише біль і страх, а ще й тепло, довіра, доброта».

У патронатній сім’ї діти перебувають зазвичай від 3 до 6 місяців. У складних умовах, зокрема під час воєнного стану, цей строк може бути продовжений. За цей час вихователі намагаються не лише забезпечити базові потреби, а й поповнити емоційний дефіцит дитини — дати любов, якої їй бракувало все попереднє життя.

Патронат — це не лише форма захисту, це можливість для дитини не потрапити до інтернату, а хоча б на деякий час відчути, що таке справжня сім’я.

І саме завдяки людям, як Антоніна Гайдук, ці зміни стають можливими. Її історія — це приклад людяності, сили духу і того, як одна людина може змінити життя багатьох дітей.

Якщо вам близька ця тема і ви теж задумуєтесь над тим, щоб стати патронатним вихователем — зверніться до служби у справах дітей виконавчого комітету Лебединської міської ради. Можливо, саме ви дасте шанс на нове життя дитині, яка цього потребує найбільше.