“Ти нічого особливого не зробив, це твої обов’язки!”, “Ми тобі нічого не винні!”, “До 18 років, а далі самотужки!”, “Ми на тебе життя витратили, молодість змарнували!”, “Я тебе таким не виховувала!”…
Як часто ви думаєте про те, що однією необережною фразою, одним закидом чи прикрикуванням можете завдати дитині серйозну психологічну травму?
Так, навіть найкращі батьки можуть нагримати на своїх дітей або сказати гнівні слова під час стресової ситуації. Але є фрази, які, ймовірніше, відображають світогляд батьків. Вони здатні впливати значно драматичніше, ніж грубе батьківське слівце, яке вирвалося мимоволі.
Проте розпізнавання випадків негативного психологічного впливу часто ускладнене, адже явна фізична шкода (синці або рани) відсутня.
Крім того, в українському соціумі психологічне насильство над дітьми не вважається однозначним табу, як насильство фізичне або сексуальне.
Що таке психологічне насильство над дітьми?
Це форма насильства, за якої модель поведінки значимого дорослого, мами, батька або опікуна, заподіює дитині психологічну травму, серйозно перешкоджаючи її ментальному, емоційному, психологічному та соціальному розвитку.
Часто це травма, яка передається через покоління, – батьки принижують і ображають дітей, бо самі зазнавали емоційного насильства в дитинстві.
Деякі батьки завдають дітям невидимі рани через нездатність подолати стреси дорослого життя, відсутність навичок батьківства або необхідних для нього ресурсів, соціальну ізоляцію і, врешті-решт, нереалістичні очікування щодо своїх синів чи дочок.
Взаємозв’язок психологічного насильства та отриманої травми.
Говорити про існування емоційного насильства в родині можна, коли дитину змушують почувати себе нікчемою, нелюбимим, одиноким або наляканим.
Як правило, ефект від випадків жорстокого поводження з часом накопичується і призводить до тривалого негативного впливу на розвиток та психологічне благополуччя дитини. Однак серйозної шкоди може завдати і окремий інцидент.
Серед прикладів психологічних нападів на дитину можна назвати приниження, образи, гіперкритику, навішування ярликів, знецінення, неприйняття, ворожість, знущання, крики, загрозу насильства (навіть без самого насильства), відмову від підтримуючої і керівної ролі батьків.
Крім цих явних ознак психологічного насильства, є ще й неочевидні: холодність, відстороненість, ігнорування.
Характер цих психологічних травм не передбачає самолікування. Тому найкраще, що можна зробити, – це звернутися по допомогу до психотерапевта або травмофокусованого когнітивно-поведінкового терапевта.
Закликаємо кожного мешканця Лебединської територіальної громади, хто страждає від насильства, або кому стало відомо про випадки насильства у сім’ї, негайно звернутись до:
Служби у справах дітей: м. Лебедин, вул. Сумська,12; тел. 2 21 88;
Лебединського міського центру соціальних служб: м. Лебедин, вул. Сумська,12; тел. 2 09 09;
Управління соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради за адресою: м. Лебедин, вул. Сумська,12; тел. 2-14–92.
У вихідні, святкові та неробочі дні та години постраждалі від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі можуть звернутися за допомогою, зателефонувавши:
102 – Оперативна лінія Національної поліції України;
15-47 – Державний кол-центр з питань запобігання домашньому насильству;
0-800-500-225, 116-111 з мобільного – Дитяча «гаряча лінія»;0-800-213-103 – «Гаряча лінія» Координаційного центру з надання правової допомоги.