14 серпня ц.р. у Лебедині пройшли громадські слухання щодо перейменування площ, вулиць та інших торпонімів міста. Це перші громадські слухання із серії запланованих міською владою з такого питання.
Незважаючи, на актуальність та суспільний резонанс піднятого питання, у залі засідання міськвиконкому зібралося ледь за 20 учасників слухань, і це були переважно люди пенсійного віку. Думки, традиційно, розділилися: серед присутніх були як прихильники топонімічних змін, так і супротивники будь-якого перейменування. Ще частина людей попри закони «про декомунізацію» вимагала зберегти окремі назви вулиць, змінивши їх смислове наповнення.
Як відзначив заступник голови Громадської ради м. Лебедина, громадський активіст Володимир Кравченко, за підрахунками, близько 10% вулиць у Лебедині названі в дусі комуністичної пропаганди. За його даними, із понад 200 топонімічних назв у місті «близько 30 потребують перейменування».
Та на першу чергу було обрано 12 вулиць, 1 площу, 1 проволок та 1 тупик, що названі іменами більшовицьких та компартійних діячів, як всесоюзного, так і місцевого масштабу. Це вулиці: Артема, Дзержинського, Калініна, Кірова, Крупської, Куйбишева, Леніна, Луначарського, Піонерська, Фролова, Фрунзе, Щербакова; площа Інтернаціональна; провулок Радянський; тупик Крупської.
На щастя історичні назви багатьох вулиць відомі, вони не викликають заперечень і їх можна відродити. Але як варіант, можуть обговорюватися й інші варіанти.
Як підкреслив міський голова Анатолій Троян, перейменування кожної вулиці повинно знайти розуміння і підтримку у жителів вулиці. Саме тому, міською владою заплановано низку зустрічей з жителями вулиць, де ще обговорюватимуться можливості перейменування.
Як результат засідання, учасниками громадських слухань підтримано пропозицію по зміні назви площі Інтернаціональної. Із загальної кількості варіантів: Риночна (базарна) площа, площа Шевченка, Соборна площа і площа Соборності, найбільше підтримки знайшов варіант Соборна площа, що буде рекомендований до розгляду сесії міської ради.
Щодо інших вулиць, то саме перейменування, як і можливі назви вулиць будуть обговорюватися під час зустрічі з громадськістю. І як сподіваються у міськвиконкомі, під час цих зустрічей, жителі вулиць продемонструють більшу активність, ніж під час громадських слухань.
Український інститут національної пам’яті: як перейменувати вулицю 5.01 MB 387 downloads
’ ...Відділ з питань внутрішньої політики
ПРОПОЗИЦІЇ
щодо перейменування вулиць, площ, провулків в місті Лебедині
(підготовлено Володимиром Кравченком)
|
№ п/п |
Історична назва |
Сучасна назва. |
Пропонована назва. |
|
1. |
Базарна (Соборна, Торгова) площа |
Площа Інтернаціональна.У марксистській соціально-класовій концепції інтернаціоналізмом вважався пролетарський інтернаціоналізм (синонім: міжнародний соціалізм). Теоретичне обґрунтування та практичне втілення пролетарський інтернаціоналізм знайшов в ідеології марксизму-ленінізму, яка домінувала в СРСР. Пролетарський інтернаціоналізм — це монолітна політична концепція, що виникла спочатку “на папері”, вона нерозривно пов’язана з марксизмом-ленінізмом, бо лише там знаходить своє теоретичне підтвердження. Пролетарський інтернаціоналізм проголошувався основним критерієм формування зовнішньої політики соціалістичних держав. Облудними гаслами пролетарського інтернаціоналізму та так званого інтернаціонального обов`язку прикривалися акти агресії та інтервенції в Угорщину, Чехословаччину, Афганістан тощо. |
Площа Тараса Шевченка.Тарас Григорович Шевченко (відомий також як Кобзар; * 1814 — † 1861) — геніальний український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч. Батько і Пророк української нації. Член Кирило-Мефодіївського братства. У 1859 р. відвідав Лебединщину. Академік Імператорської академії мистецтв (1860). |
|
2. |
Вулиця Велика Охтирська(Жовтнева) | Вулиця Леніна.Ленін Володимир Ілліч (справжнє прізвище Ульянов; * 1870 — † 1924) — революціонер, політичний діяч Російської імперії і Радянського Союзу, лідер російських більшовиків, публіцист, філософ-матеріаліст. Один із організаторів збройного Жовтневого перевороту восени 1917 року та Громадянської війни в Росії. Перший Голова Раднаркому — Уряду РРФСР (1917—1924), один із головних творців тоталітарної держави СРСР (1922), теоретик комунізму, лідер міжнародного комуністичного руху. Вважав питання контролю над Україною, її хлібом та донбаським вугіллям питанням життя і смерті російської більшовицької революції. Із цих міркувань організував більшовицьку інтервенцію в Україну та знищення Української Народної Республіки (1917—1920). Ініціатор червоного терору та примусової заготівлі сільськогосподарських продуктів, так званої «продрозверстки», яка стала головною причиною Голоду в Поволжі 1921–1922 та в Україні 1921—1923; конфіскації приватної власності та церковних цінностей. Його модифікація традиційної доктрини марксизму, відповідно до специфічних російських умов, отримала назву марксизм-ленінізм і використовувалась для обґрунтування комуністичної ідеології. У радянській історіографії і комуністичній пропаганді іменувався «вождем світового пролетаріату» та «основоположником ленінізму», всіляко оспівувався та звеличувався; про колишній культ Леніна досі свідчать численні пам’ятники на центральних площах міст і містечок на колишній території СРСР; його портрет був зображений на радянських грошових банкнотах. |
Вулиця Павла Полуботка. Павло Полуботок (* бл. 1660 — † 1724) — український військовий та політичний діяч. Полковник чернігівський (1706—1722), наказний гетьман Війська Запорозького Лівобережної України (1722—1724). Під час Північної війни виступив на боці Петра I. Мав маєток у с. Михайлівці та міську садибу в м. Лебедині (в районі нинішніх готелю й ресторану “Лебедин”, районного будинку дитячої і юнацької творчості та центрального міського парку культури й відпочинку “Молодіжний”). Український національний герой і мученик. Один із перших українців — політичних в`язнів Росії. Заарештований у 1723 р. за підписання Коломацьких чолобитних та супротив діяльності Малоросійської колегії. Помер в ув’язненні на території Петропавлівської фортеці. |
|
3. |
Вулиця Артема.Федір Андрійович Сергєєв (відоміший як Артем, рос. Артём; * 1883 — † 1921) — російський професійний революціонер, партійний та державний діяч, засновник Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Брав участь у знищенні українського національного руху. Вів активну боротьбу проти державних органів Української Народної Республіки. | Вулиця Артема Голуба. Артем Павлович Голуб (* 1898, с. Азак (нині — с. Курган) Лебединського пов. Харківської губ. — † 1921) — учасник Другого Зимового походу Армії УНР, військовополонений-повстанець, розстріляний Котовським 23 листопада 1921 р. під селищем Базар Волинської губернії (нині — Житомирської області). | |
|
4. |
Вулиця Дзержинського.Фелікс Едмундович Дзержинський (* 1877 — † 1926) (прізвиська Залізний Фелікс, ФД, партійні псевдоніми: Яцек, Якуб, Палітурник, Франек, Астроном, Юзеф, Доманський) — професійний революціонер, політичний і державний діяч Радянської Росії та СРСР. За походженням польський шляхтич. Один із засновників ВЧК (1917) та організаторів «червоного терору» в Радянській Росії та на захоплених Червоною армією територіях. | Вулиця Джунковського. Джунковський Василь Якович (* 1767 — † 1826) — український історик медицини, перекладач і бібліограф, філолог, перший каталогознавець в Україні, ректор Харківського університету (1821—1826), уродженець міста Лебедина. | |
|
5. |
Вулиця Калініна. Калінін Михайло Іванович (* 1875 — † 1946) — радянський державний і компартійний діяч, голова ЦВК СРСР (1922—1938), 1-й голова Президії Верховної Ради СРСР (1938—1946). Один із організаторів_політичного терору в Радянському Союзі у 1920—1930-х рр. | Вулиця Січова. Запорозька Січ (або Запорізька Січ) — укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького Низового 2-ї пол. XVI — кін. XVIII ст., що був розташований за порогами Дніпра. Збереглися відомості про 8 Запорозьких Січей, що наслідували одна одній. Нині термін Запорозька Січ регулярно вживається для позначення усієї території та устрою Війська Запорозького. Частина козаків після її останнього зруйнування російськими військами в 1775 р. перебралася за Дунай, де заснувала Задунайську Січ (1775—1828). Традиції Запорозької Січі не зникли і в Російській імперії. Вони проявилися в житті козацької громади Чорноморського козацького війська, Бузького козацького війська та на Кубані. Словом «Січ» фігурально називали Євромайдан (2013‒2014). Воно використувувалося також у жартівливих фразеологізмах Євромайдану: «У кожній незрозумілій ситуації будуй Січ». |
|
|
6. |
Вулиця Кірова. Кіров Сергій Миронович (справжнє прізвище — Костриков; * 1886 — † 1934) — радянський державний і політичний діяч. Перший секретар Ленінградського міського комітету ВКП(б) і член Політбюро ЦК ВКП(б) (1926—1934). Активний організатор політичних репресій та переслідувань духовенства в більшовицькій Росії й СРСР. | Вулиця Задунайська. Задунайська Січ, Дунавецька Січ — військово-державна організація колишніх запорозьких козаків, яка виникла після зруйнування царськими військами Нової Січі й ліквідації Запорізького козацького війська у червні 1775 р. в нижній течії Дунаю й існувала до 1828 р. | |
|
7. |
Вулиця Крупської. Надія Костянтинівна Крупська, Ульянова (* 1869 — † 1939) — доктор педагогічних наук, теоретик і організатор радянського шкільництва та системи народної освіти, радянська громадська діячка. Дружина В. І. Леніна. Голова Головполітосвіти у 1920—1929 рр. Почесний член Академії наук СРСР (від 1931 р.). Склала “чорні списки” “ідеологічно шкідивих і застарілих” книжок, які підлягали забороні й вилученню із продажу і з бібліотек (твори Платона, Канта, Шопенгауера, Лєскова, Вол. Соловйова, Ніцше — і навіть деякі твори Льва Толстого і народні казки). Її інструкція містила 97 імен “неправильних” дитячих письменників, у т. ч. К. Чуковського. |
Вулиця Чубинського.Павло Платонович Чубинський (* 1839 — † 1884) — український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла Україна». Досліджував побут, звичаї, говірки, фольклор та народні вірування. | |
|
8. |
Вулиця Куйбишева. Валеріан Володимирович Куйбишев (*1888 — † 1935) — російський революціонер, а потім радянський партійний і політичний діяч. Член ЦВК СРСР 1—6 скликань, кандидат у члени ЦК ВКП (б) (1921–1922), член ЦК ВКП (б) (1922–1923, 1927—1935), секретар ЦК ВКП (б) (1922–1923), член Оргбюро ЦК ВКП (б) (1922–1923, 1934–1935), член ЦКК ВКП (б) (1923—1927), член Політбюро ЦК ВКП (б) (1930—1935). Один із головних керівників колективізації. | Вулиця Федора Мойсеєнка. Мойсеєнко (Моісеєнков) Федір Петрович (* 1754 — † 1781) — перший український мінералог, уродженець міста Лебедина. | |
|
9. |
Вулиця Луначарського. Анатолій Васильович Луначарський (* 1875 — † 1933) — російський письменник, журналіст, марксист, політик-більшовик, нарком освіти СРСР (1917—1929), академік АН СРСР (1933). Один із основоположників так званої пролетарської літератури. | Вулиця Олександра Олеся. Олександр Іванович Кандиба (* 1878 — † 1944) — геніальний український письменник, поет, драматург, класик української літератури, представник символізму. Уродженець Сумщини (народився в м. Білопіллі). Свої твори публікував під псевдонімом Олександр Олесь. Батько поета та політичного діяча Олега Ольжича. | |
|
10. |
Вулиця Петропавлівська (Широка). | Вулиця Піонерська. Піонерський рух (піонерія) — рух дитячих комуністичних організацій в СРСР та інших країнах. Створений за зразком скаутського руху, піонерський рух відрізнявся від нього за суттєвими аспектами: система мала всеосяжний державний характер і ставила собі на меті ідеологічну індоктринацію дітей та їхнє виховання в якості громадян, цілковито відданих Комуністичній партії та радянській державі. При цьому слід зазначити, що, по мірі еволюції руху, роль спадщини скаутинґу в ньому падала (що добре прослідковується на еволюції піонерського табору від типу спортивно-туристичного наметного табору до типу санаторного комплексу). Серед окремих розбіжностей зі скаутським рухом можна зазначити відсутність окремих організацій для хлопчиків і дівчат. |
Вулиця Івана Стешенка. Стешенко Іван Никифорович (* 1894 — † 1937) — оперний співак-бас, уродженець міста Лебедина, “український Шаляпін”. |
|
11. |
Вулиця Кладбищенська | Вулиця Фролова. Харитон Мусійович Фролов (* 1892 — † 1940) — червоноармієць, учасник Громадянськой війни в Росії. Виходець із сім`ї бідняка села Семенівки Лебединського повіту Харківської губернії. 1917 дезертирував із фронту. Авантюрист, бандит, грабіжник, кат і розбійник. Брав участь у знищенні українського національного руху, здійснював масові зочини проти цивільного населення. Особисто розстріляв у підвалі Лебединської тюрми ЧК близько 60 «контр». Командир 1-го Кубанського козацького кавалерійського полку (1919). «Вождь Лебединського комнезаму». У 1921 р. нагороджений орденом Червоного Прапора й іменною зброєю. Активний колективізатор і розкуркулювач. |
Вулиця Нестора Кріпака. Кріпак Нестор Іванович (* 1892 — † до 1925) — підполковник Дієвої Армії УНР, під час Українсько-радянської війни 1917—1921 рр. командир 1-го збірного куреня 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР (1920–1921), уродженець міста Лебедина. |
|
12. |
Вулиця Фрунзе. Михайло Васильович Фрунзе (* 1885 — † 1925) — революціонер, радянський військовий і державний діяч, військовий теоретик, один із воєначальників у Червоній Армії під час Громадянської війни. Командувач Збройних сил УСРР (1920‒1921). Заступник голови Раднаркому УСРР (1922—1924). Керував боротьбою проти повстанського руху в Україні. Народний Комісар із військових та морських справ СРСР (1925). | Вулиця Миколи Хвильового. Микола Хвильовий (справжнє ім’я Микола Григорович Фітільов) (* 1893 — † 1933) — український письменник-прозаїк, поет, публіцист, класик української літератури, один із основоположників пореволюційної української прози. Ідеолог української культури періоду «розстріляного відродження». Уродженець Сумщини (народився у м. Тростянці). | |
|
13. |
Вулиця Щербакова. Олександр Сергійович Щербаков (* 1901 — † 1945) — радянський партійний і державний діяч російського походження, генерал-полковник (1943). Був керівником низки областей, брав участь у репресіях, очолював «трійки». | Вулиця Володимира Великого. Володимир Святославич (також — Володимир Великий, Володимир Святий) (* бл. 956 — † 1015) — Великий князь Київський (980—1015), правитель і хреститель Київської Русі. Використовував особистий знак «Тризуб», що став Гербом України. Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий. | |
|
14. |
Провулок Радянський. СРСР або Радянський Союз — формально союз соціалістичних держав, утворених на уламках Російської імперії після революції 1917 року, наддержавне утворення, яке існувало в 1922—1991 роках у Центральній та Північній Азії, Східній Європі. Фактично — тоталітарна держава. Так, Радянський Союз до 1990 року мав однопартійну політичну систему, головним органом влади була Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС). Керівна і спрямовуюча роль КПРС була закріплена у Конституції СРСР 1977 року. Хоча СРСР був номінально союзом республік, насправді це була держава з високим ступенем централізації та плановою економікою. |
Провулок Василя Симоненка. Василь Андрійович Симоненко (* 1935 — † 1963) — геніальний український поет і журналіст, шістдесятник. Самовидавні поезії Симоненка поклали початок українському рухові опору 1960—70-х pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.). Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, став на шлях, указаний Т. Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї пол. ХХ ст. |
|
|
15. |
Тупик Крупської.Див. п. 7. | Тупик Стуса. Василь Семенович Стус (* 1938 — † 1985) — геніальний український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України. За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури Василь Стус зазнав репресій із боку радянської влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув. |