4 листопада в Україні відзначається професійне свято працівників залізничного транспорту. Раніше в Україні залізничники відзначали його у першу неділю серпня, але у 2002 році дата свята змінилася і стала фіксованою. Цей день вважається початком історії залізниць в Україні. Саме 4 листопада 1861 року до Львова вперше прибув потяг, який з’єднував територію сучасної України з Віднем, Краковом і Перемишлем. А що ж відбувалося на Лебединщині?
Історія Лебединської залізниці розпочинається наприкінці ХІХ століття, коли у 1890-х роках за активного сприяння голови Лебединського земства – гудимівського поміщика Якова Кучерова (09.12.1834 – 11.11.1909 рр.) було прийнято рішення про будівництво лінії «Боромля – Лебедин», що входила до складу Південної залізниці (центр в м. Харкові). Проєкт доручено досвідченому інженеру-будівельнику М.Биховцю, під керівництвом якого у 1894 році було завершено будівництво залізничної лінії Боромля-Лебедин, протяжністю 35 км. 24 жовтня 1894 року від станції Боромля прийшов перший пасажирський потяг із височенним димарем і кількома вагонами. 35-кілометрова гілка залізниці, петляючи між селами, з’єднала їх з Лебедином, Харковом, а звідти – з Києвом та іншими містами. У 1894 році, також, завершилося будівництво залізничного вокзалу станції «Лебединська». Будівля вокзалу добре зберегла свій первісний вигляд. Вона камерна по масштабу. Фасади вирішені у формах, характерних для раціонального напрямку цегляного стилю з явним впливом модерну та «історичних стилів». Головний фасад – симетричний. Цільність протяжної будівлі забезпечена завдяки підпорядкуванню вісей симетрії архітектурних «об’ємів». Композиція складається з трьох вісей, чітко виражені центральна та бокові вісі. Перша підкреслена підвищеною частиною фасаду з декоративним напівкруглим фронтоном, а фланги будівлі відмічені ризалітами у три вікна кожний. У 1894-1905 роках потяг до Лебедина ходив один раз на день, а влітку – двічі. Прокладання залізниці сприяло пожвавленню міської торгівлі, інтенсивному розвиткові будівництва у Лебедині та в селах повіту. Найбільше виграли від залізниці Будильський, Боровенський, Караванський, Кулічанський, Василівський спиртові заводи та цукровий завод Романівський, які були розміщені у однойменних населених пунктах. Ешелонами почали надходити бурий камінь і гранітний щебінь (для прокладання шосейних доріг), вугілля, машини і металоконструкції.
У 1905 році через ділянку Боромля – Лебедин було перевезено понад один мільйон тон вантажів. У 1906 році обсяг вантажу збільшився. Згодом, навіть, виникла ідея з’єднати тупикову Лебединську гілку із містом Гадячем. Підготовчі роботи розпочалися у 1902 році. Проте, смерть Кучерова у 1909 році та Капніста у 1910 році значно загальмували цей процес. До 1914 року вдалося завершити насип і лиш почати прокладання колії. Проте, Перша світова, а за нею Громадянська війна звели усі зусилля нанівець. Не став виключенням і наш час. З початку війни в Україні росія робить все, щоб знищити залізничну інфраструктуру України. Наносяться сотні ракетних ударів, деякі з них потрапляють у ціль. Але, попри все, залізниця продовжує працювати. Її значення складно переоцінити, адже завдяки їй, вдалося евакуювати величезну кількість людей, нею доставляється зброя та гуманітарні вантажі. У День залізничника вітаємо залізничників з професійним святом! Бажаємо ввічливих пасажирів і, звісно ж, легкої дороги. Нехай робота приносить задоволення!
За матеріалами Лебединського міського краєзнавчого музею.