До того часу, як потрапити в Європу і стати вишуканим аристократичним танцем, танго було танцем-протистоянням радше між чоловіком і чоловіком. Це був танець найбідніших, танець мешканців соціального дна – портових робітників, чужинців, що приплили за океан у пошуках ліпшої долі, мовчазних волоцюг, що не випускали з рота цигарки, а з рук – ножа. Лише згодом у парі одного з чоловіків змінила жінка, але дух протистояння (навіть у здавалося б повному злитті) залишився. До Європи, а саме до Франції, танго «експортував» Карлос Гардель. Тут танго отримало свою інтерпретацію: якщо в Аргентині танцювали буквально «душа до душі», то європейці виконували його на чималій відстані одне від одного. В Європі танго стало надзвичайно популярним вже до 40-х років ХХ ст., коли з’явилась стилізація цього танцю. Як зауважив аргентинський письменник Ернесто Сабато, «Танго є танцем інтровертним, ба навіть інтроспективним: сумна думка, яку танцюють… На сьогодні танго є таким самим символом Аргентини, як корида є символом Іспанії. І подобається нам чи ні, правда й те, що таке спрощення несе щось глибоко правдиве, позаяк танго втілювало основні риси країни, на порозі якої ми стояли: змішання, ностальгію, смуток, крах, драматизм, невдоволення, лють і непевність». В Аргентині 11 грудня був оголошений Національним днем танго ще в 1977 році. Так само на національному рівні відзначають день танго і в Уругваї. 30 вересня 2009 року на прохання міст Буенос-Айреса й Монтевідео ЮНЕСКО визнало танго нематеріальною культурною спадщиною людства. Одним із найвідоміших композиторів і виконавців музики танго, крім Гарделя, був аргентинський композитор і виконавець на бандонеоні Астор П’яццола, якого на батьківщині називали «Великим Астором». Він склав понад 300 танго. В Україні танго також популярне.
Міжнародний день танго
