9 січня 2025 року ми відзначаємо 150 років з дня народження талановитого художника, поета, педагога, засновника та першого директора Сумського художнього музею Никанора Харитоновича Онацького.
Саме цій даті у Художньому музеї ім.. Б.К. Руднєва була відкрита виставка «Никанор Онацький – художник, поет, педагог», де представлені живописні роботи митця, написані в період, коли художник жив і працював у Лебедині (1906 -1913 рр.): «Вечір перед грозою» , «Вечоріє. Мала Павлівка» , «Вітальня. Інтер’єр», «Захід сонця», «Камені на березі моря» та інші.
Народився Онацький 9 січня 1875 р. у сім’ї козака-хлібороба на хуторі Хоменковому Гадяцького повіту (тепер село Хоменки на Липоводолинщині). Першу освіту отримав у Гадячі в повітовому училищі, де й виявився хист до малювання. Пізніше вступив до Строганівського училища, та провчившись один рік, переїхав до Одеси. Тут 1905 року закінчив художнє училище, а невдовзі став учнем Іллі Рєпіна в Петербурзі.
Періодом активної творчої, педагогічної та громадської праці митця стало двадцятирічне – з 1913-о по 1933-й роки – життя в Сумах. У 1920-1922-у роках він стає організатором Сумського художнього музею та відкриває тут першу експозицію.
На початку 30-х років у музеї склалася нестерпна моральна обстановка. Онацького звинувачували в «ідейних збоченнях», націоналізмі. Не врятував його і переїзд до Полтави, який він здійснив у листопаді 1933 року. Тут він очолив відділ етнографії. За наклепом весною 1934 року його вперше заарештовують. Музейну діяльність Онацького було кваліфіковано як націоналістичну, підривну щодо радянської влади. І хоч суд у 1935 році направив справу поета-в’язня на нове розслідування, а самого звільнив з-під варти, та через півтора року 4 вересня 1937 року його знову заарештовують і без суду, за постановою “особливої трійки”, страчують 23 листопада 1937 року .
Без будь-яких на те підстав у обвинувальному висновку значилось, що Н.X. Онацький був “завербований у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні”. Більшої нісенітниці не можна було й придумати.
В одному з своїх тюремних віршів Никанор Харитонович передбачав, що положить десь на чужині “свої кості”. Ні, не за тридев’ять земель, а десь тут, на Полтавщині, зарили енкаведисти темної листопадової ночі 1937 року тіло поета, а з ним і недоспівану пісню.
Ці безглузді звинувачення з поета були зняті 1956 року, але замовчування тривало ще довго.
Важку долю митця довго обговорювали на вернісажі виставки перші її відвідувачі, друзі музею. Начальниця відділу культури і туризму Світлана Циханська наголосила, що пам’ять про Никанора Харитоновича Онацького буде жити вічно у його картинах, поезії, у його дітищі – Сумському художньому музеї, що носить його ім’я.
