Творчість Федора Кричевського – яскраве і самобутнє явище в українській культурі. Його неоціненний внесок зіграв важливу роль у розвитку українського мистецтва.
Картини Федора Кричевського яскраві, індивідуальні, сповнені любові до життя і свободи. Вони збуджують добрі почуття людей, закликають до дії, до піднесення духу, усвідомлення власної гідності, усвідомлення себе українцем. Художня спадщина митця становить близько тисячі творів, які ми маємо змогу бачити в найкращих українських музеях, в тому числі й в Лебединському художньому музеї імені Б.К. Руднєва – на батьківщині художника.
Народився Федір Кричевський 10 (22 за новим стилем) травня 1879 року у бідній сім’ї земського лікаря Григорія Якимовича Кричевського та його дружини, Параски Григорівни в місті Лебедині (будинок по вул. Миколаївській, 10) Харківської губернії. Дитинство його проходило в селі Ворожба недалеко Лебедина, де його батько працював земським фельдшером. У родині було вісім дітей: найстарший – Василь, майбутній видатний український художник, графік і архітектор.
Велика родина мала не високі статки, тож Федору, як і всім іншим Кричевським довелося прокладати свій шлях у житті власними силами. Він відмінно закінчив чотирирічну школу в селі Ворожба, де проявив талант до малярства і ліплення, яке опанував в сусідньому с. Межиріч – тогочасному центрі гончарства. Обдарованого юнака підтримав граф Василь Капніст – нащадок поета Василя Капніста. У маєтку графа Федір Кричевський ознайомився з галереєю козацьких портретів, колекцією живопису та графіки, багатою бібліотекою. Там Кричевський почав копіювати українські парсуни.
Саме в Межирічі Федір Кричевський познайомився з Шапошниковим, приятелем художника Костянтина Савицького, якому і показав свої малюнки. Савицький оцінив талант юнака, дав притулок у своєму домі й підготував до вступу на малярський відділ Московського училища малярства, скульптури й архітектури. 1896 року Федір Кричевський став студентом училища.
Під час свого навчання Федір Кричевський потоваришував з Іваном Мясоєдовим (сином відомого художника). У домі батьків Мясоєдова Кричевський познайомився з Панасом Мирним і Володимиром Короленком. У перервах між навчанням хлопці подорожували Україною: побували в Полтаві, Ворожбі й Лебедині, відвідали місця, сходжені Шевченком, а також Сорочинці, Яготин, Михайлівку, Харків, Миргород, Переяслав, Київ, Чернігів…
Саме в цей період Кричевський написав одну із своїх найбільш знаних робіт – «Дівчинку у блакитному», що сьогодні зберігається в Лебединському художньому музеї. Багато мистецтвознавців сходяться на думці, що «Дівчинка у блакитному» написана на стику двох жанрів – це вже не реалізм в загальноприйнятому значенні, але й не імпресіонізм з його мерехтінням і контрастами. Кричевський дійсно вийшов за рамки стилів – і тому написав шедевр.
Зображена на портреті – його молодша сестра – Марія Григорівна Кричевська (Абрамець). Одинадцятирічна дівчинка постає на фоні зелені у довгій блакитній сукні та розпущеним каштановим волоссям. Білий капелюх обрамляє контури її обличчя. Елемент контрасту вносить чорна нитка намиста. В руках Марія тримає два пера павича, що використовувалися не лише, як елементи декору, але й як оберіг від негативної енергії.
Фігура дівчинки виглядає тендітною, беззахисною і скромною. Вражає особливе рішення в плані пластичності та дуже тонкий живопис в плані колористики. Її спокійна поза передає внутрішньо-урівноважений стан, який гармонує з навколишнім світом. Фон зображений дуже повітряно, динамічно, можна навіть відчувати ніжний аромат квітів, що колишуться від легкого подиху літнього вітру. Присутні на полотні кілька яскравих плям – червоні лілії, але в основному переважають відтінки зеленого кольору. Кожна деталь знаходиться на своєму місці, створюючи гармонію образу та відчуття.
Блискуче закінчивши училище, Федір Кричевський потрапив до складу делегації від російського царського дому на коронацію Едварда VII, що відбулася 9 серпня 1902 року. У Лондоні він замальовував церемонії коронації, відвідав лондонські музеї.
Наступного року Федір Кричевський вступив до Петербурзької академії мистецтв, у майстерню Іллі Рєпіна. Однак, через хворобу та хронічне безгрошів’я, Федір залишив навчання та повернувся на батьківщину, де опановував живопис самотужки, багато працював на натурі. Часто бував у Шишаках, де познайомився з Лідією Старицькою, яка більше 8 років була його музою.
В 1907 році він відновив навчання в Академії у майстерні баталіста Ф. Рубо, паралельно відвідував скульптурну майстерню Володимира Беклемішева та студіював техніку офорту у Василя Мате. 1910 року створив конкурсну картину «Наречена», успіх якої дав Ф. Кричевському право на закордонне відрядження за рахунок Академії до Австрії, Італії, Німеччини, Франції.
Після повернення в Україну, у 1912 році Федір Кричевєький викладав у Київському художньому училищі, а з 1914 р. — став його директором. 1917 р. Федір Кричевський взяв участь у створенні Української академії мистецтва.
22 листопада 1917 року відбулось урочисте відкриття Української Академії мистецтв у Києві. Першим ректором Академії обрали Федора Кричевського, людину, яка весь свій життєвий шлях впевнено і переконливо доводила самодостатність українського малярства. Всю енергію, весь організаційний хист він віддав справі налагодження праці Академії, яка спочатку містилася в приміщенні при Центральній Раді.
Бурхливі роки політичних трансформацій не вплинули ні на світобачення Кричевського, ні на його мистецький смак. Він залишався вірним послідовником школи реалізму. Із встановленням радянської влади продовжив педагогічну діяльність у Київському художньому інституті, як більшовики перейменували Українську академію мистецтв.
У 1926—1928 роках митець багато працював над портретною галереєю видатних українських діячів: Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Лисенка та інших. До скарбів українського мистецтва також увійшов триптих «Життя» (1925—1927), що мав великий успіх на Міжнародному конкурсі у Венеції (1928). 1933 р. частина триптиха «Повернення» самостійно експонувалася у складі виставки радянського мистецтва у Копенгагені та Варшаві. Варто зазначити, що у Федора Кричевського не було творів із радянської тематики.
У 1930-х Федір переїхав до Харкова викладачем Харківського художнього інституту. У червні 1939 р. йому присвоєно ступінь доктора мистецтвознавчих наук, а в травні 1940 р. (одночасно з братом Василем) — звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.
Друга світова війна стала важким випробуванням у житті митця. Залишившись на окупованій території, художник опинився у надзвичайно скрутному становищі. Спочатку він жив у зруйнованому більшовиками Києві, а літні місяці – в Шишаках. Восени 1943 року він залишив столицю разом із іншими втікачами, намагався виїхати на Захід, де вже перебував брат Василь. Доля закинула його до Кенігсбергу, де він потрапив у руки «Смершу». Через рік застінку, він пішки добрався до Києва, де його знову ув’язнили. І випустили, але геть хворого. Його виселили з Києва — у селище Ірпінь, на вул. Пролетарської революції, буд. № 1
В 1946 році, він звернувся до уряду СРСР з проханням дати йому дозвіл повернутися до Києва. В Ірпіні він продовжував малювати, поки важка хвороба не забрала його життя 30 липня 1947 року.
Та після своєї смерті Федір Кричевський не був забутий, як це часто траплялося з іншими українськими митцями – надто багатьох учнів він виростив. З ним трапилась інша, радянська історія: його творчість була цензурована.
Сьогодні, творчий доробок митця займає вагоме місце в національній мистецькій скарбниці України. Найвідоміші твори: «Дівчинка у блакитному» (1900), «Наречена» (1910), «Три віки» (1913), триптих «Життя» (1925–27), «Свати» (1928), «Мати» (1929), «Переможці Врангеля» (1934–35), цикл картин за поемою Т.Шевченка «Катерина» (1937–40) і багато ін. Він створив понад 40 портретів видатних діячів науки і культури, колоритних національних образів, більша частина яких не збереглася.
Майстерня Федора Кричевського через кілька років після його смерті перейшла до Тетяни Яблонської. У ній вона і працювала все життя.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ