З нагоди 150-ї річниці від дня народження Лесі Українки у Лебединському краєзнавчому музеї було проведено засідання «круглого» столу «Леся Українка: доля, культура, епоха».
Як відомо, доля Лесі Українки, справжнє ім’я якої Лариса Петрівна Косач, була важкою та тривожною. Причиною цього була хвороба, яка заволоділа нею ще у дитинстві. Маленька Лариса у віці дев’яти років і не могла здогадатись, що недуга, яка застала її зненацька, супроводжуватиме до кінця життя. Вона стане її тягарем, і, водночас, її даром, який спонукає письменницю творити, допоки б’ється серце.
Коли Ларисі виповнюється дванадцять, їй роблять перші операції, після яких її здоров’я покращується. На той момент першому віршу поетеси «Надія» вже три роки. Дівчинка не втрачає ентузіазму і наполегливо займається своєю освітою: вивчає іноземні мови (німецьку і французьку), проходить навчальну програму з приватними викладачами. У 1884 році починається її творчий злет: Лариса Косач змінює своє справжнє ім’я на псевдонім Леся Українка і починає активно писати вірші. Її публікує часопис «Зоря».
У всіх віршах, драмах та поемах Лесі Українки простежується жагуче бажання жити — це помічають не тільки експерти та літературознавці, а й звичайні читачі. Сильну духом жінку не покидає бажання творити і приносити у світ гармонію за допомогою поезії. Український письменник Михайло Павлик недарма сказав, що Леся Українка була геніальною жінкою. «…В кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя», — пише публіцист. І з ним неможливо не погодитися — поетеса вміла вправно поєднати свої душевні переживання з долями героїв, про яких писала.
Недуга, якою хворіла Леся Українка, змушувала жінку багато подорожувати у пошуках лікування. У 1891 році вона відвідує Галичину і Буковину, знайомиться там з багатьма відомими письменниками та митцями. Люди захоплюються нею: їх дивує і мотивує той запал, який горить в очах поетеси. Пізніше Іван Франко напише: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст цієї слабосилої хворої дівчини».
Леся Українка продемонструвала яскравий приклад усім людям на багато поколінь, які зневірились у собі й не бачать виходу в різноманітних життєвих перипетіях. Вона довела, що головне — боротись, адже тільки під лежачий камінь не затече вода. За своє недовге, але сповнене творчості життя Леся Українка випустила три збірки віршів, численні поеми та драми. «Щоб не плакать, я сміялась», — так, радіючи кожному новому дню, жила поетеса. І це чудовий лозунг для кожного з нас.