277,0 х 132,0 х 85,0 см
Карельська береза, текстиль
В колекції: надходження до 1937 року
Ампірний диван із високою спинкою є добрим зразком витонченого стилю, що панував в імперії на початку ХІХ століття. Його класична форма та мінімум декоративних елементів, підкреслюює статичну та монументальну його композицію. Окремо слід відзначити рідкісну породу дерева із якої він виготовлений – карельська береза, що завжди високо цінувалася при виробленні меблів, дверних панелей, посуду, художніх виробів та прикрас.
Карельська береза - дерево, якому природа подарувала дивну красу деревини. Її текстурні особливості утворюються завдяки поєднанню ряду ознак: сильної свилеватості (заплутаної будови) волокон; світло-коричневому або золотистому кольору деревини; наявності темно-забарвлених включень у вигляді галочок, дужок чи крапок, які надають деревині строкатий малюнок; та хвилястим річним кільцям. Завдяки цим особливостям, створюється враження блиску і переливів волокон, їх кучерявості та хвилястості. За таку «гру» малюнка, карельську березу часто називають «деревним мармуром».
На тлі пишного французького, російський або олександрівський ампір (набув популярності у 1810-1830-х рр.), вирізнявся витонченою строгістю та академічністю. Багато в чому цей стиль зобов’язаний таким майстрам, як Тома де Томон, Монферран, Стасов, за ескізами яких створювалися справжні шедеври, які призначалися для декорування імператорського двору та придворних покоїв. Виготовляли їх у відомих столичних майстернях з цілісного червоного дерева, карельської берези або із застосуванням дорогого морення.
На базі ескізів відомих архітекторів і художників того часу численні майстри з поміщицьких садиб створювали «індивідуальний» ампір, який багато в чому відрізнявся від основного напрямку. Досить точно відтворюючи столичні зразки, цей своєрідний ампір залишав собі відчутну свободу стильового рішення, яке багато в чому визначалося вимогами замовника. Основними матеріалами ставали традиційні породи дерев: береза, ясен і липа, що фанеровані шпоном карельської берези, чорного або червоного дерева. Місце бронзових прикрас в таких гарнітурах займає пласка різьба або ліпнина, пофарбована в чорний колір або позолочена.
Саме, зразком такого – «індивідуального» ампіру є широкий диван із лебединської колекції. Попередньо він, як й інші вцілілі частини гарнітуру, прикрашав яготинський маєток малоросійського генерал-губернатора князя Рєпніна-Волконського, а згодом і маєток графа Капніста в селі Михайлівка, куди потрапив, як частина приданого князівни Варвари Рєпніної-Волконської – дружини Василя Олексійовича Капніста (1838-1910).
Ампірний стиль дивану легко пізнається за античними, римськими архітектурними формами, що привертають увагу красою своїх пропорцій та узгодженістю окремих частин. Композиційна структура дивану – монументальна та має чіткі конструктивні членування, що підпорядковуються законам класичної архітектури: трьохчастинним розподілом основного обсягу на підставку (ніжки та каркас), основну частину (місце для сидіння, спинка та ввігнуті бильця) і завершальну – верхню частину, що декорована за допомогою класичного фронтону та фризу із барельєфом, який зображує юнаків, що вчаться військовій справі (праворуч) та складають зброю (ліворуч).
Одна з рис ампірних меблів – це мінімальна кількість набивного матеріалу, тому вони завжди здаються дещо жорсткими. До речі, попередньо, набивка цього дивана складалася із висушеної морської трави, заміненої під час реставрації у 1970-х рр., разом із оригінальною червоною шовковою оббивкою, вишитою золотими нитками. Оригінальна оббивка, що була пошкоджена та частково втрачена, в результаті пограбування маєтку Капністів в листопаді 1918 року, не збереглася.
Театральність ампіру – як мистецтва палацового та парадного – обумовлює і специфіку організації простору приміщення, де елементи інтер’єру розташовуються як би по периметру, перетворюючи його в своєрідний театральний майданчик. Тому в ампірних меблях переважають горизонтальні форми, що добре помітно в дивані. Декоративні прикраси розташовуються зазвичай по периметру його вільних поверхонь, підкреслюючи тим самим красу фактури і текстури ретельно відполірованого дерева. В інтер’єрах меблі часто ставилися цілими гарнітурами, виконаними з однієї породи дерева, причому їх колірна гамма обов’язково гармоніювала з кольором інших елементів інтер’єру.
Ближче познайомитися з диваном, а також іншими старовинними меблями XVIII – поч. ХХ століття можна в Лебединському міському художньому музеї імені Б.К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81. Сайт музею – http://artmuseum.lebedyn.org/
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ