З 1 січня 2021 року згідно з Законом України “Про утворення та ліквідацію районів” Лебединський район, як і безліч інших, було ліквідовано. Усе майно та установи, що знаходилися у власності районної ради спеціальні ліквідаційні комісії мають передати у власність новоствореної Лебединської міської територіальної громади.
Серед мешканців громади побутувала думка, мовляв, місто має подивитися як живуть села району та повчитися у них самоврядності.
Протягом кількох останніх тижнів, утворена рішенням 1-шої сесії Лебединської міської ради VIII скликання, комісія з реорганізації сільських рад майже кожного дня відвідують з перевірками території колишніх сільських рад. Мета поїздок селами громади дуже проста – здійснити повну інвентаризацію основних засобів, активів, запасів, майна та розрахунків сільських рад з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження. Ще однією метою є затвердження плану заходів з реорганізації сільських рад.
Те, з чим стикаються члени комісії подекуди просто вражає. Апарати колишніх сільських рад в більшості своїй виявилися не готові до перевірок та передачі майна, а їх працівники дуже неохоче йдуть на співпрацю або й інколи відверто саботують цей процес.
Зупинимось на конкретних прикладах.
У Кам’янській сільській раді на балансі знаходяться десятки різних будівель, переважної більшості яких вже давно не існує, деякі ж залишилися лише формально (якщо фундамент або стіни, що залишилися вважати за будівлю). На питання чому ж майно та об’єкти від яких не залишилося ні цеглини не списувалися, у сільраді відповідають: «я прийшла сюди у 2015 році, ніхто до мене не списував, а я чому буду?»
Окрім цього, трудові архіви деяких сільських рад зберігаються у вкрай незадовільних умовах, де у приміщеннях холодно та волого, відповідно і папери, що там зберігаються псуються у вогкості. У деяких будівлях сільських рад є прецеденти заміни котлів для опалення з нових (за документами) на старіші та не такі ефективні.
Ще одне цікаве спостереження. У деяких школах Лебединщини протягом останніх кількох років було повністю чи частково замінено вікна, підлогу, санітарні кімнати, інколи робився певний ремонт. Та після цього ці школи закривалися. Таку ситуацію можна спостерігати у селах Червлене, Курган, Катеринівка та інших. Зараз вони перебувають у жахливому, занедбаному стані. У приміщенні Катеринінської школи вибухнули радіатори через те, що з них не злили воду. У деяких будинках культури та пунктах здоров’я було зроблено ремонти, а самі заклади майже одразу позачинялися. У зачиненому кілька років приміщенні музичні інструменти, картини, книги та предмети побуту, що у там знаходилися часто безповоротно попсувалися.
У бібліотеках деяких сіл останню книгу, згідно з картками читачів, брали у 2017-2016 рр. На просте питання про те, коли останній мешканці приходили за літературою бібліотекарі розводять руками і кажуть, що карантин же, люди не приходять. Не говорячи про те, що інколи й самих бібліотекарів доводиться шукати по селу. Дехто розповідає, що лише пів години перед появою комісії хтось приходив за книгою, але жодного відповідного запису про це немає. Ба більше, стежка до ґанку бібліотеки, схоже, не прочищалася вже не один день і на ній немає жодного людського сліду.
Пристайлівська сільська рада була взагалі замкнутою. Серед робочого дня на робочому місці не знайшлося жодної живої душі. У Калюжненському будинку культури директор дуже здивувався, що до нього приїхала комісія з Лебедина. Його обурило, що навіть попри сильний мороз у робочий день теж треба приходити на роботу.
Всі ці випадки не поодинокі. Люди, котрі вже роками працюють в апаратах деяких сільрад взагалі не володіють навіть елементарною інформацією про те, як документально оформлено той чи інший об’єкт.
Та найголовніше, що з 22 колишніх сільських рад, на місці яких рішенням 1-ї сесії Міської ради VIII скликання було утворено 22 старостинські округи, лише 2 сільські ради до цього часу спромоглися підготувати та передати до спеціалістів з міської ради акт прийому та передачі майна. Ще кілька допрацьовують такі акти. Тотальна більшість сільських рад або проігнорувала, або виявилася абсолютно не готовою до цього процесу.
Не можна стверджувати, що об’їжджаючи села Лебединщини з інвентаризацією комісія з реорганізації сільських рад не зустріла нічого хорошого. Деякі позитивні моменти теж є. До прикладу, Пристайлівська школа вражає своєю затишністю та художнім оздобленням, шкода лише, що дітей у ній навчається дуже мало, Рябушківський та Будильський будинки культури знаходяться у доброму стані. Бурлить життя, також, у Василівському клубі. У бібліотеки деяких сіл приємно заходити, вони «живі», їх фонди поповнюються новинками української та світової літератури й ці книги мають попит. Це можна сказати про бібліотеки сіл Червлене, Будилка, Василівка, Малий Вистороп. Щоправда, на жаль, така приємність це радше виняток ніж правило.
