День встановлено в Україні згідно з Указом Президента України «Про День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні» від 17 листопада 2000 року № 1245/2000.
22 червня 1941 року, попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років, як складова, але основна частина Другої світової війни. Залежність обох воюючих сторін від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний, гранично-кривавий характер бойових дій на території республіки. Через це Україна найбільше потерпіла від гітлерівської агресії та від згубних прорахунків сталінського керівництва. Нищівний вал війни двічі прокочувався по її території, не обминувши навіть найменшого населеного пункту, придушивши, понівечивши своїм смертоносним тягарем десятки мільйонів людей. Український напрям, за гітлерівським планом «Барбаросса», був одним з найголовніших. На початок грудня 1941 року війська вермахту окупували практично всю територію України. Майже одразу територія тодішньої України була поділена й вкрилася мережею таборів смерті. Десятки тисяч людей різних національностей було розстріляно в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Рівному та інших містах і селах. Страшною трагедією часів окупації стало винищення мирного населення в Бабиному Яру в Києві.
За підрахунками інституту історії України Нацакадемії, в лавах Червоної армії загинуло 3,5-4 мільйонів українців, у партизанських формуваннях – від 40 до 60 тисяч, у загонах ОУН та УПА – понад 100 тисяч. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять 8-10 мільйонів, демографічні – 10-13 мільйонів осіб.