Літня спека та розпал сезону відпусток. Саме час, щоб відправлятися у нову подорож… Цікавих місцин навколо Лебедина дуже багато, і там дійсно, є чим милуватися: історичні місця десятка населених пунктів району, неймовірна природа, Псел, Михайлівська цілина… Туди ми ще обов’язково дістанемося, а цього разу нова (вже четверта у 2019 році) історико-краєзнавча експедиція Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва вирушила до Шелехівського озера.
Разом з працівниками художнього музею в експедицію вирушили: спеціаліст міського відділу культури та туризму Валентина Знаменщикова, голова громадської організації «Мистецька платформа Лебедина» Іван Мальцев, депутат міської ради Ігор Губар та члени Громадської ради міста Лебедина – Наталія Пахомова, Тетяна Пікуза та Володимир Левчук.
Дивовижне за красою Шелехівське озеро, яке існує з часів льодовикового періоду сховалося у непрохідному лісі за селом Межиріч Лебединського району Сумської області. Вода в ньому неймовірно чиста, прозора і дуже холодна. Озеро не надто популярне серед туристів, оскільки дістатися туди дуже непросто.
Сьогодні озеро є гідрологічним пам’ятником природи загальнодержавного значення. Розташоване воно на землях лісового фонду Державного підприємства «Лебединське лісове господарство», а географічно знаходиться на території Межирічської сільської ради Лебединського району. Площа озера невелика – всього 7 гектарів. Але незважаючи на це, воно унікальне.
Учені вважають, що Шелехівське озеро було утворене на дні глибокої, вкритою лісовою рослинністю балки на правому березі річки Псел мільйони років тому в результаті зсуву гір, котрі загородили шлях талим водам. Живиться Шелехівське озеро з джерел, які з’явилися в результаті зсувів земної поверхні під час танення льодовика. За формою озеро нагадує розігнуту підкову. Його береги досить обривчасті, оточені вербами, березами, дубами, соснами, акаціями, вільхою. Гуляючи навколо озера, можна збирати ожину й малину. На його околицях зустрічаються дикі кабани, бобри і гадюки.
Назву Шелехівського озера традиційно пов’язують з сотником Селеховським, який з’явився в цих краях в середині XVII століття разом з козаками-переселенцями з Правобережжя. За невеликим яром ще можна розгледіти те, що залишилося від колишньої садиби Селеховського, зокрема і криницю з цілющою водою. До озера там дуже близько. Раніше від садиби до води вела алея, поруч також був водяний млин і гребля. В лісі, біля джерел, багато років тому стояли будинки селян, прізвища яких знайшли місцеві краєзнавці: жили тут Коваленки, Кищікі, Смолові, Конецкі.
Хоча Шелехівське озеро не дуже популярне серед рибалок, в ньому багато раків і різноманітної риби (карасів, в’юнів, щук, окунів, линів). Незважаючи на температуру води і наявність мулу, туристи часто зважуються поплавати.
На озері є невеликий острів, до якого веде місток. Реліктове озеро дуже красиве і тихе, місцевість навколо досить дика й незаймана. Тут панує спокій і природна сила. Є альтанка і лавки, де можна відпочити. Восени і навесні добиратися до Шелехівського озера не дуже легко, оскільки дорогу до нього розмивають дощі.
На березі озера дійсно не зустрінеш натовпу туристів, тому бази відпочинку на околицях немає, можливо саме тому Шелехівське озеро і змогло зберегти свою первозданну красу. Але як альтернатива для туристів – можна розміститись у наметі і насолодитись усамітненням з природою.
Не менш цікава й захоплююча історія села Межиріч, що знаходиться поруч з озером. Засноване село козаками ще 1642 року. На згадку про це ще й досі вулиці села звуться «сотнями».
Від свого заснування й до середини ХХ століття Межиріч був одним із центрів гончарного промислу. Народні умільці Межиріча не тільки забезпечували своїми виробами навколишні села, але й вивозили свій товар на ярмарки. То були горшки, миски, пасічники, водянки, глечики, барила, каганці, кубушки з місцевого червоного глею, а також глиняні димарі, що стали фірмовим знаком с. Межиріч. До 20-х років ХХ ст. майстри виготовляли також «сиву» або чорнолощену кераміку за давньою технологією «задимлення».
В селі також збереглася Успенська церква, побудована за кресленням Л. Білоуса – архімандрита Києво-Печерської лаври (1759-1775).
Охороняється державою й унікальна шовковиця («Межиріцька шовковиця») – одна із найстаріших в Україні. Її вік понад 400 років, а обхват стовбура перевищує 5,5 метрів.
Завершенням цікавої подорожі стало знайомство з селом Михайлівка, що розпочалося біля криниці Капніста, яка збереглася до нашого часу. Її вода й досі вважається однією із кращих на Лебединщині. Саме Михайлівка замкнула коло неймовірно цікавого туристичного маршруту: Лебедин-Межиріч-Шелехівське озеро-Михайлівка-Лебедин. Проте, розповідь про саму Михайлівку вже наступного разу…
Художній музей