Вісім прекрасних залів, понад 2300 творів мистецтва та 100 років історії – все це про Лебединський міський художній музей, який носить ім’я свого засновника, Бориса Кузьмича Руднєва (1879-1944).
За 100 років свого існвання Лебединський міський художній музей пережив усі етапи важкої української історії – експропріацію, ідеологізацію, пограбування, і нарешті національне відродження, залишаючись, при цьому, тим місцем, де органічно поєднані і минуле, і сьогодення, і майбутнє.
А почалася його історія у буремному 1918 році… Саме тоді, рятуючись від голоду в Харкові, Борис Руднєв із родиною перебрався до Лебедина. І тут, досвідчений музейний працівник не зміг спокійно спостерігати за щоденним нищенням та грабунком поміщицьких маєтків – осередків культури і мистецтва, й почав рятувати все, що ще можна було. Дуже скоро творів мистецтва із розграбованих поміщицьких маєтків Анненкових (Боброве), Бразолів (Рябушки), Капністів (Михайлівка), Красовських (Куличка), Хрущових (Лихвин) назбиралося стільки, що вистачило на цілий музей, організацією якого й зайнявся тоді Руднєв.
Перша його згадка про Лебединський музей, як про установу, датована 20-м листопада 1918 року, що і вважається датою його заснування. Однак, свої двері для перших відвідувачів музей відчинив у березні 1919 року. Тоді ще він носив назву Лебединський художньо-історичний музей ім. Т.Шевченка. У 1937 заклад було перейменовано у Лебединський державний художній музей, від 1964 – це філія Сумського художнього музею, а з 1997 він стає самостійним Лебединським міським художнім музеєм. Починаючи з 2008-го носить ім’я засновника і першого директора – Б.К. Руднєва.
За свою вікову історію художній музей змінював не тільки назви, а й адреси. В перші роки свого існування виставкова експозиція займала кілька кімнат у колишній садибі купця Миколи Кононенка (нині ЗОШ №5). У 1932 музей переїхав до будинку колишньої міської управи (нині приміщення пожежної частини). З 1939 року і по теперішній час музейні багатства розміщуються у центрі міста, у старовинному маєтку початку ХХ ст., де до 1920 року жив лікар-хірург та засновник земської лікарні К.О. Зільберник.
З того часу Лебединський художній музей пережив різні періоди: оптимізм заснування, піднесення і розбудова музею, що змінювалися моментами зневіри та забуття. Та попри все, найтяжчим випробуванням для музею став період окупації Лебедина (з жовтня 1941-го по 19 серпня 1943).
Борис Руднєв у художньому музеї, 1941 рік
В цей час засновник та перший директор музею Борис Руднєв вів щоденник, у якому ретельно занотовував все, що відбувалося в ті тяжкі часи. Він зазначав, що довго не було ніяких вказівок щодо евакуації музею – ні з Києва, ні з Сум. У зв’язку з цим у місцевої влади виникла думка – спалити мистецькі скарби, якщо їх не вдасться евакуювати. Але проти цього категорично виступив перший директор. Найцінніші експонати він заховав на горищі, дещо закопав у садку та дворі музею, а замість них виставив другорядні речі. Аби захистити колекцію, він часто цілодобово чергував у художньому музеї.
Руднєв навіть пішов на сміливий крок, який на його думку, міг врятувати музей від розграбування – Борис Кузьмич відчинив його для відвідувачів. Ось, як директор пояснював мотиви своїх дій: «Із встановленням німецької окупації у Лебедині постало питання – відчиняти музей чи ні. Вважаючи, що з зачиненого музею, який не контролюється громадськістю, тобто відвідувачами, легше буде проводити вилучення, я вирішив відкрити його…». Це зберегло музей (втрати колекції за період окупації склали менше 1%), але це виснажило самого Руднєва, і за рік після визволення Лебедина, він помер.
Проте, його справу продовжили інші працівники музею, що доповнювали та примножували колекцію Руднєва, перетворивши невеликий провінційний музей в потужний осередок культури та мистецтва. Особливі слова подяки необхідно сказати Василю Зайченку, Дмитру Ледньову, Ювеналію Голоду, Галині Садовніковій, які в непростих умовах ХХ століття очолювали Лебединський художній музей. Саме завдяки їм справа всього життя Бориса Руднєва продовжує жити, а відвідувачі музею можуть милуватися вишуканими апартаментами наповненими старовинними меблями, дивовижними картинами, вишуканою скульптурою, порцеляною та різноманітними творами мистецтва.
Сьогодні, мистецька колекція Лебединського художнього музею включає зібрання старовинного українського іконопису, художні меблі стилів рококо, класицизм, ампір та модерн (XVIII – поч. ХХ ст.), порцеляну Волокитинської фарфорової мануфактури (сер. ХІХ ст.), унікальні зразки українських портретів – парсун ХVIII ст., твори українських та російських художників ХІХ – початку ХХ ст.: С.І. Васильківського, І.С. Їжакевича, С.І. Світославського, В.М. Максимова, К.А. Савицького, В.Д. Полєнова, Г.Г. Мясоєдова, В.О. Сєрова та ін. Родзинкою колекції є роботи талановитої творчої династії Кричевських, коріння якої походить з Лебединщини – Василя і Федора Григоровичів, Миколи та Василя Васильовичів, Олени Євгеніївни та Катерини Василівни Кричевської-Росандіч.
І дивлячись на музей сьогодні, розумієш, що 100 років – це не просто кругла дата, це епоха в історії міста Лебедина. Це ювілей для працівників музею, це свято для тих, хто колись виставлявся в його стінах чи має такий намір, тих хто присвячує своє життя мистецтву, хто малює, пише, ліпить, вишиває чи майструє, або просто вболіває за розвиток міста, частиною якого є Лебединський художній музей – духовна скарбниця, що зберігає безцінні пам’ятки історії, культури та мистецтва.
Зберігаючи минуле, в художньому музеї дбають і про майбутнє, кожного року примножуючи музейну колекцію, відкриваючи нові виставки та започатковуючи нові форми роботи. Музей не застиг у часі свого створення, він змінюється разом з містом, частиною історії якого вже є рівно століття.
Художній музей