Глущенко Микола Петрович (1901-1977)
Розмір: 67,5 х 100 см
Полотно, олія
В колекції: з 1951 року
Таких біографій, як у Миколи Глущенка, одного з найвідоміших українських митців радянського періоду, як кажуть, варто пошукати. Неперевершений колорист і пейзажист, автор понад 10 тисяч живописних полотен, вишуканий естет, і – відомий розвідник – це все про нього.
Але це все потім… Народився ж майбутній класик українського мистецтва в Новомосковську (нині – Дніпропетровська обл.) в сім’ї бухгалтера. Після смерті батька, Глущенко з матір’ю перебрався на Курщину, в українське село Борисівку, відоме на Слобожанщині своїми іконописцями-«богомазами». Можливо, саме вони й пробудили у юнака глибокий інтерес до малювання.
Проте, професійному навчанню завадила громадянська війна, яка закинула його спочатку до Польщі, а згодом у Німеччину. Там український юнак остаточно обрав мистецький шлях: вчився у школі-студії Ганса Балушека, потім – у приватній школі професора Кампфа (там познайомився з Олександром Довженком), продовжив навчання в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва у Шарлоттенбурзі.
Перебування у Берліні, а згодом у Парижі, серед новаторів свого часу сприяли сміливості власних творчих пошуків. Модерністське мистецтво Європи сформувало неповторну манеру Миколи Глущенка – з розкутим колоритом і динамічним мазком. В цей час його роботи виставлялися поруч із картинами Пікассо, Матісса, Ван-Гога.
З поверненням у 1936 році до СРСР Глущенко працював, переважно, в жанрах пейзажу та натюрморту. Життєрадісне сприйняття митцем навколишньої дійсності, виразний малюнок, яскравість і кольорова насиченість полотен стали характерними особливостями його творів.
Та в історію українського мистецтва Глущенко увійшов як майстер ліричного пейзажу. Залишаючись вірним реалістичним традиціям, він намагався вийти за рамки обмежень, стверджуючи свій погляд на життя. Його творам властива глибока образність та поетичність художньої мови. Свіжість сприйняття краси рідного краю передається через гармонійну сполуку чистих кольорів та короткий експресивний мазок.
Пейзаж став для нього всім. Глущенко прагнув залишити українську природу на полотні такою, якою нащадки її не побачать, і вважав, що немає на світі прекраснішого краю, ніж береги Дніпра. Тому він залишив для нащадків серію пейзажів тих дніпровських берегів, які опинилися на дні штучного моря. Серед них, і пейзаж «Літо».
В цій роботі Глущенко звертається до живопису тонального, що поступово набуває матеріальності та передає тремтливі рухи життя природи. Сповнений повітря, глибини й необмеженості набуває простір. В пейзажі проступає глущенковський колорит, що назавжди визначив його як своєрідного й витонченого оспівувача природи, суто пейзажиста зі своєю власною живописною мовою.
Пейзаж вийшов майстерно глибоким і деталізованим. «Літо» ми бачимо в сріблястих, оливкових, зелених і жовтих тонах. Палітра родинних тонів заспокоює, зачаровує і, навіть, присипляє. Дніпро на задньому плані завмерло: його бездоганна дзеркальна гладь та протилежний берег, наче, розчиняються в повітрі та зливаються з небом на обрії. На передньому плані густа зелень, злегка пофарбована осінньою жовтизною, вкриває високий берег.
У картині вгадується пізнє літо. Сонце вже тьмяніє, ховаючись за хмарну пелену. Відблиски слабкого ніжного світла на листочках, стовбурах дерев, у воді змушують перейнятися любов’ю до краси в своїй природності пейзажу.
Невдовзі до Глущенка прийшло заслужене визнання. З 1946 року він вже заслужений діяч мистецтв УРСР, з 1972 року – лауреат Шевченківської премії, з 1976 – народний художник СРСР. Проте сам Глущенко вважав лише свої ранні твори та роботи останнього періоду життя – вартими уваги, а картини радянського періоду – вимушеним соцреалізмом, і просив рідних спалити, власноруч відібравши для знищення, 250 робіт. Втім, картини вціліли, їх передали в музеї, але без права експонування.
Ближче познайомитися зі роботами Миколи Глущенка, а також іншими роботами українських художників середини ХХ століття можна у Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81. Сайт музею – http://artmuseum.lebedyn.org/
Художній музей