Зберегти подобу відомих людей завжди прагнули художники, фотографи, скульптори. Останні, крім створення пам’ятників та бюстів, удостоювалися честі зняти посмертну маску з обличчя покійних. Ці маски – останні свідоцтва земного життя великих. Причому, такі зліпки набагато точніше, ніж фотографія передають для нащадків вигляд людини, зберігаючи останні почуття людей, а також обставини смерті, часто трагічні і таємничі.
Часто смерть багатьох із них була болісною: нещасний випадок, куля або тяжка хвороба залишили слід не тільки на обличчях людей, а й на посмертних масках. Тому сьогодні здається, що гіпсові зліпки зберігають не тільки пам’ять про них, а й зловісні таємниці їх смерті.
Виготовлення посмертних масок – це європейська традиція, проте, і в Росії, і в Україні свого часу така практика була дуже поширеною. Для їх створення використовуються пластичні матеріали, в основному гіпс та алебастр. Для того, щоб маска набула тілесного кольору застосовувалася охра та інші барвники. Нанесення речовини на обличчя здійснювалося кистю або ложкою. Робота традиційно велася від лоба. Перший шар, зазвичай, мав товщину не більше 1 см, наступні шари збільшували цей показник до 2-3 см. Після затвердіння маску-негатив видаляли з обличчя, беручись за нижній край. По ній виготовляли маски-позитиви. Останній позитив завжди виходить найгіршим, тому надмірно збільшувати число примірників не можна. Прикметно, що ця технологія не змінюється вже протягом кількох століть.
І раніше, і сьогодні посмертні маски вважалися творами мистецтва. Їх копіюють, колекціонують, підробляють, продають на аукціонах і виставляють в музеях. Зокрема, в Лебединському художньому музеї вже майже 100 років зберігається посмертна маска російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна. Знята 180 років тому, в день трагічної смерті поета (в січні 1837 року), вона дає уявлення не тільки про вигляд Пушкіна в останні роки його життя, але й виступає першоджерелом для наступних зображень великого поета.
Відомо, що Олександр Пушкін залишив цей світ після тривалих страждань. Рана, отримана під час дуелі, вбивала поета протягом двох днів. Тим не менш, його посмертна маска не відображає мук генія. Навпаки, маска сповнена спокою і натхненності. Сучасники, що знали за життя Пушкіна, дивувалися, наскільки точно маска відтворює риси його обличчя.
Вдалося встановити, що ідея створення посмертної маски належала Василю Жуковському – наставнику та другу поета. Вона з’явилася, коли Жуковський побачив, наскільки сповненим спокою та натхненності стало обличчя великої людини після смерті. Маску, яка потім неодноразово використовувалася при створенні бюстів і скульптур поета, створив Самуїл Гальберг у парі з майстром-формувальником Полієвктом Баліним.
За знятою формую було виконано кілька гіпсових відливів маски, які Жуковський розподілив між рідними і близькими Пушкіна. Дослідники прийшли до висновку, що масок першого відпливу, які відливалися безпосередньо з негативної форми було не більше п’ятнадцяти. Із них сьогодні збереглися лише чотири: дві знаходяться в музеї О.С. Пушкіна (м. Москва), одна в бібліотеці Тартуського університету (Естонія), ще одна в Оренбурзькому обласному краєзнавчому музеї. Інші екземпляри першого відпливу втрачені або їх місцезнаходження невідоме.
Пізніше з масок першого відливу були зроблені десятки, якщо не сотні копій, які по мистецьким виконанням та історичною значущістю поступаються оригіналам, але й вони в наш час дуже рідкісні. Очевидно, що одна із них сьогодні зберігається в Лебедині.
Посмертна маска Пушкіна стала одним із перших експонатів Лебединського художнього музею, потрапивши до колекції у 1918 році, ймовірно із маєтку Віри Анненкової (село Боброве), яка була особисто знайома із Пушкіним та у своїх мемуарах згадувала, що бачила поета незадовго до його смерті у 1837 році, на балу у Великої княгині Олени Павлівни.
Серед інших версій: маска могла надійти із колекції державного цензора Олександра Івановича Красовського, який був знайомим із Пушкіним та цензурував його твори. У ХІХ ст. на Лебединщині знаходилося кілька маєтків роду Красовських, а сьогодні в Лебединському художньому музеї знаходиться портрет Олександра Красовського роботи Юшкевич-Стаховського. Також в музеї перебувають портрет однокашника Пушкіна по Царськосельському ліцею – барона Модеста Андрійовича Корфа та його дружини Ольги Федорівни Корф. Проте, враховуючи неприязні відносини між Корфом та Пушкіним під час навчання у ліцеї, припущення, що маска належала саме Корфу є малоймовірними.
Сьогодні важко визначити звідки в Лебедині з’явилася посмертна маска Пушкіна, особливо беручи до уваги той факт, що до 1938 року в державі не існувало уніфікованої документації з обліку музейних предметів, і як наслідок простежити походження окремих експонатів надзвичайно складно.
Проте, очевидно – посмертна маска Пушкіна, справді, унікальна. На ній Великий поет випромінює умиротворення, спокій і смиренність. Він ніби хоче щось сказати, але вже ніколи цього не зробить…
Художній музей