Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.
Олександр Олесь – «Пам’ятай», 1931р.
Сьогодні лебединці разом з усією Україною схилили голови за жертвами страшного Голоду.
Ця трагічна сторінка й сьогодні ятрить незагоєною раною в історії нашого народу. Пам’ять про мільйони втрачених життів, біль сотень тисяч родин і через 85 років об’єднує громадян України, які щороку в четверту суботу листопада запалюють свічки та приходять до пам’ятних знаків. Це сприяє суспільній злагоді та порозумінню між людьми, об’єднаними спільним болем минулого і надією на майбутнє.
У нашому місті кілька сотень однодумців прийшли на траурний мітинг до Меморіалу Скорботи «Жертвам Голодомору 1932-1933 рр.». Серед присутніх було багато представників влади, молоді та просто небайдужих жителів міста.
Міський голова Олександр Бакликов висловий слова скорботи. До нього долучилися історик, краєзнавець та директор спеціальної школи-інтернат Анатолій Удод та Почесний громадянин м. Лебедина, історик і дослідник теми Голодомору Борис Ткаченко.
Для присутніх українські пісні виконували солісти міського центру культури і дозвілля. Мітинг завершився хвилиною мовчання в пам’ять про загиблих. Усі бажаючі мали змогу покласти до Меморіалу квіти та житні колоски.
Голодомор 1932-1933 років – одна з найтрагічніших сторінок української історії, яка поглинула мільйони безневинних, – не підлягає забуттю… Вічна пам’ять загиблим!