Розглянуто пропозиції щодо заходів подальшого процесу декомунізації у місті

Історичні довідки

Академік Максим Созонтович Березовський (* 1745 — † 1777) — український композитор, диригент, співак. Народився у м. Глухові. Класик європейської, російської та української музики. Основоположник церковного хорового концерту. Академік Болонської філармонійної академії.

Одне зло перемогло інше зло. Адже Україна у формі УРСР на чолі із маріонетковим «урядом» ще майже півстоліття була цілковитою колонією Росії з усіма наслідками, що випливають із цього становища: 3-й Голодомор 1946‒1947 рр., нові кола масових репресій, Афганістан, Чорнобиль тощо. Україна де-юре стала вільною тільки у 1991 р., а де-факто досі залишається залежною від Росії у багатьох сферах: економічній, політичній, культурній, духовно-релігійній  тощо.

Історична назва.

Варіант — вулиця Шкарупівка. Історична назва. Зі слів старожилів України: Старовинне козацьке прізвисько Шкарупа було відоме на Запорізькій Січі. Характеризує відважного, але жорстокого воїна-козака, готового руками дряпати, завдавати каліцтва, рвати, роздирати, “шкарупати” ворога. Козак міг себе відстояти навіть без зброї. Дуже шанований у козацькому середовищі.

Бій під Крутами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 р. біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та с. Пам’ятного, за 130 км на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько 4-х сотень вояків. У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на 4 дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду Українську державність. Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули у нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти». Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. У 1998 р. із нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні. У 2006 р. на місці бою встановлено пам’ятник.

Інші варіанти назви: вулиця Героїв АТО або вулиця Героїв Визвольних Змагань.

Герої АТО (Російсько-української війни 2014—2017 рр.). Антитерористична операція на Сході України (АТО) — комплекс спеціальних організаційно-правових заходів, спрямованих на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань на Сході України під час Російської збройної агресії 2014—2017 рр. та, зокрема, під час Війни на Сході України.

Герої Визвольних Змагань. Визвольні Змагання — поняття, яке має декілька значень:

·   І Визвольні Змагання (1917—1922) — спроби українців створити власну національну державу в умовах І Світової війни. Українська революція — низка подій, пов’язаних із національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917—1921 рр. Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція у Російській імперії. В Україні утворився альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР), що стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила Національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський. У період 1917—1921 рр. Україна пережила різні форми національної державності (УНР, Українська Держава, ЗУНР), але державну незалежність втримати не змогла. Українські етнічні території були розділені між СРСР, Польською Республікою, Королівством Румунія та Чехословацькою Республікою. Таким чином, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка була наслідком не-згуртованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, відмінностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами. Однак, не досягши своєї мети, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації та відродила традицію української державності. 2017-й рік проголошено Роком Української революції 1917—1921 рр.

·   ІІ Визвольні Змагання (1938—1950) — спроби українців створити власну національну державу в умовах ІІ Світової війни. Низка подій, пов’язаних із національно-визвольною боротьбою ОУН і УПА.

·   ІІІ Визвольні Змагання (2014—донині) — спроби українців захистити та розбудувати власну національну державу в умовах російської агресії. Російська збройна агресія проти України (також Російсько-українська війна) — пряме та опосередковане застосування збройної сили Російською Федерацією проти суверенітету та територіальної цілісності України, внаслідок якого український народ втратив не менше  10 тис. осіб убитими, майже 24 тис. пораненими, понад 1,6 млн. осіб стали вимушеними переселенцями, було захоплено 7,2 % території України. 27 січня 2015 р. Верховна Рада України визнала Російську Федерацію агресором. Складниками російської збройної агресії проти України у 2014—2017 рр. є:

—               Російська інтервенція до Криму 2014 р;

—               Війна на Сході України 2014—2017 рр.

Компромісний варіант назви:

Оскільки в Україні словосполучення «Воїни-афганці» остаточно утвердилося за ветеранами Радянської війни в Афганістані (1979—1989 рр.), пропонується змінити назву на вул. Воїнів-афганців.

a)   на місці, вказаному свідками “подвигу Ґастелло“ як місце падіння його літака, насправді упав літак Маслова—Реутова;

b)   очевидці пам’ятали, що у той день один із радянських літаків упав у болото, а перед цим із нього вистрибнув парашутист (це підтверджено й документами), котрий пізніше був затриманий німецьким патрулем;

c)    у вказаному болоті валяються рештки літака, у якому були знайдені записка на ім’я якоїсь Скоробагатої (вірогідно, дружини стрільця екіпажу Ґастелло — Григорія Скоробагатого) і медальйон із ініціалами А. А. К. (ініціали Олексія Олександровича Калініна, також члена екіпажу);

d)   у тому ж болоті лежить уламок, однозначно ідентифікований як частина літака Ґастелло — бирка від двигуна М-87Б із серійним № 87844.

Полазивши у болотах, дослідники зробили нехитрий висновок: якщо літак лежить у болоті, то він, вірогідно, не вибухав разом із німецькими бензовозами на дорозі. Подумавши ще трохи і покопавшись у документах, було зроблено 2-й висновок: вірогідніше за все, тим парашутистом, хто вижив, але був полонений німцями, був записаний у героїчно загиблі льотчик Ґастелло. Згідно з останніми дослідженнями (лютий 2014 р.), проведеними ізраїльським військово-політичним експертом й істориком Олександром Векслером, цей таран німецької колони танків насправді здійснив 27 червня 1941 р. старший лейтенант Ісаак Пресайзен.

Варіант — вулиця Черемушки. Історична назва.

Варіант — вулиця Шульгівка. Історична назва.

Варіант — вулиця Гайкова.

Історична назва.

Співу вчився в Італії, на сцені із 1914 р. (дебютував у м. Берґамо). 1917—1921 рр. — соліст Київської опери, 1932—1934 рр. — Харківської опери, 1934—1937 рр. — Харківської філармонії. У 1921—1932 рр. гастролював у Польщі, Італії, Англії, Франції, США. Найкращі партії: Тарас Бульба, Мефістофель, Борис Ґодунов (в однойменних операх М. Лисенка, А. Бойто, М. Мусорґського), Галицький («Князь Ігор» О. Бородіна), Зарастро («Чарівна флейта» В.-А. Моцарта), Доктор («Воцек» А. Берґа), Дон Базіліо («Севільський цирульник» Дж.-А. Россіні).

Варіант — вулиця Замкова.

Історична назва.

Доктор Дмитро Іванович Донцов (* 1883 — † 1973) — український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, один із перших керівників Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 р., головний ідеолог українського інтегрального націоналізму. Основні засади інтегрального націоналізму за Донцовим:

·         Нація — абсолютна цінність.

·         Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети.

·         Вища мета — незалежність держави.

·         Мета виправдовує усі засоби.

·         Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич із необмеженою владою.

·         Соціально-економічні питання — другорядні; скоріш за все держава буде аграрною, із розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю.

·         Необхідно діяти, відкинувши будь-які політичні дискусії.

Коцюбинський Юрій Михайлович (* 09.12(25.11).1896 — † 11.05.1938) — радянський партійний, державний і військовий діяч. У 1913 р. став членом РСДРП(б)–ВКП(б), входив до складу її Чернігівського комітету, активно займався пропагандистською діяльністю. У 1917 р. входив до Військової організації при Петроградському комітеті РСДРП(б) та до Петроградського військового революційного комітету. Організовував мітинги, друкувався у більшовицькій газеті «Солдатская правда», очолював 2-тисячну Червону гвардію одного із районів міста, брав участь у Жовтневому перевороті в Петрограді у 1917 р. Брав участь у встановленні радянської влади в Україні. У грудні 1917 р. за розпорядженням ЦК РСДРП(б) направлений в Україну Народним Секретарем у військових справах радянської УНР. У січні — березні 1918 р. — формальний головнокомандувач Радянських військ в Україні. Надалі — член повстанського Народного Секретаріату («Дев’ятки»), Всеукраїнського військового революційного комітету, із листопада 1918 р.  — Тимчасового робітничо-селянського уряду України. У 1919 р. — член Військового революційного комітету Українського фронту, голова Чернігівського губернського виконкому, секретар Чернігівського губернського комітету КП(б)У. Входив до За-фронтового бюро ЦК КПб)У, у 1919–1920 рр. — до Полтавського губернського революційного комітету. 22 жовтня 1934 р. знятий із посади, виведений зі складу ЦК КП(б)У, висланий до Алма-Ати (нині м. Алмати, Казахстан). 17 травня 1935 р. засуджений на 5 років заслання до Сибіру. У жовтні 1936 р., будучи на засланні, знову був заарештований у зв’язку з новим звинуваченням у керівництві контрреволюційною троцькістською організацією в УСРР/УРСР («Український Троцькістський Центр»). 8 березня 1937 р. засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до смертної кари. Страчений 11 травня 1938 р. У 1956 р. реабілітований за клопотанням сестри І. Коцюбинської.

Варіант — вулиця Василя Сухомлинського. Василь Олександрович Сухомлинський (* 1918 — † 1970) — український педагог, публіцист, письменник, поет. Написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами у 30 країнах світу, загальним тиражем майже 15 млн. примірників. Його книги присвячені головним чином вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків, методиці викладання мови і літератури у середніх школах тощо. Пропагуючи у принципі виховання колективізму в учнів, Сухомлинський рішуче відкидав принцип виховання індивідуума через колектив як засаду, «яка може завдати духової травми вихованцеві». Віддаючи належне трудовому вихованню у школі, виступав проти ранньої спеціалізації (із 15 років життя), передбаченої «Законом про зміцнення зв’язку школи з життям». Сухомлинський ставив і розв’язував проблему формування у молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти найкращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. У дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — було основним завданням гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого і благородного.

Історична назва.

Одна із головних магістралей міста Лебедина, вважається найстарішою вулицею. Раніше називалася Михайлівською — за назвами церкви Архангела Михаїла, від якої брала свій початок, і найближчого де Лебедина села — Михайлівки, у напрямку якого і веде ця вулиця. А 16 січня 1976 р. за рішенням Лебединської міської ради вулицю нарекли «більш сучасною» назвою — Першо-гвардійською.

Історична назва.

До революційних подій 1917 р. одна із 6 центральних вулиць, що бере початок від будівлі колишньої Лебединської міської ратуші (управи) на Соборній площі, називали Трьохсвятительською (Трьохсвятською), за іменем Трьохсвятської дерев’яної церкви, що стояла на цій вулиці (нині на її місці стоїть капличка). Іноді її ще називали Зіньківською, оскільки вона ішла у напрямку на м. Зіньків.

Варіант — вулиця Ново-петрівська.

Історична назва.

Варіанти назви: вулиця Василя Стуса. Василь Семенович Стус (* 1938 — † 1985) — геніальний український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Манера письма Василя Стуса гармонійно поєднала українську традицію із найкращими зразками світової, особливо європейської, спадщини. Прийоми віршування варіюють від верлібру до різноманітних «фольклорних» стилізацій — художнього наслідування народної творчості. Широко застосовуються асонанси й алітерації. Усе життя поет використовував свій широкий арсенал поетичних засобів винятково різнобічно; жоден період не виокремлює певний інструмент як важливіший. За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури зазнав репресій із боку радянської влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1990, посмертно), Герой України (2005, посмертно).

Вулиця В’ячеслава Чорновола. В’ячеслав Максимович Чорновіл (* 1937 — † 1999) — український політик, публіцист, літературний критик, діяч Руху Опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, багаторічний політичний в’язень СРСР. Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису «Український вісник». Кілька разів ув’язнений за «антирадянську пропаганду» (1967—1969, 1972—1979, 1980—1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975). Член Української Гельсінської групи. Один із ініціаторів створення Української Гельсінської Спілки (УГС).. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кін. 1980-х — поч. 1990-х рр. Народний депутат України із березня 1990 р. Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акта проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р. У 1990—1992 рр. — голова Львівської обласної ради. Із жовтня 1991 р. — Гетьман Українського Козацтва. Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р. (2-е місце, 7.420.727 голосів або 23,27 %). Із 1992 р. і до смерті — голова Народного Руху України. Із 1995 р. — член української делегації у Парламентській Асамблеї Ради Європи. Тричі одружений. Із 1-ю дружиною — Іриною Брунець — мав сина Андрія, від 2-ї — Олени Антонів — Тараса. 3-ю дружиною стала відома дисидентка Атена Пашко. Загинув 25 березня 1999 р. за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Чимала частина суспільства досі переконана, що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах. Похований у Києві на Байковому кладовищі на Центральній алеї. У похороні взяли участь сотні тисяч людей. Герой України (2000, посмертно).