22 червня 1941 року назавжди стало для всієї української нації трагічною датою, чорним днем в історії. Цей день ознаменував собою початок найбільш кривавого для України періоду Другої світової війни
Хвилиною мовчання та покладанням квітів до Меморіалу Слави керманичі міста вшанували пам’ять жертв Другої світової.
Український напрям, за гітлерівським планом «Барбаросса», був одним із найголовніших. На початок грудня 1941 року війська вермахту окупували практично всю територію України. Метою нацистського режиму були підкорення та колонізація України, винищення її людності. Майже одразу територія тодішньої України була поділена й вкрилася мережею таборів смерті. Десятки тисяч людей різних національностей було розстріляно в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Рівному та інших містах і селах. Страшною трагедією часів окупації стало винищення мирного населення у Бабиному Яру в Києві. Усього за роки окупації в Україні загинуло 3,9 млн цивільних людей. До Німеччини з України було вивезено близько 2,4 млн чоловік. Десятки тисяч з них загинули. Україна не тільки серед радянських республік, а й з усіх країн світу зазнала найбільших втрат за роки Другої світової війни. Тільки безпосередні збитки, завдані народному господарству республіки, становили близько 285 млрд крб. (в цінах 1940 р. загальні збитки СРСР – 679 млрд, з яких 255 млрд – Росії). Ця сума вп’ятеро перевищувала затрати УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших державних підприємств протягом трьох довоєнних п’ятирічок разом узятих. На руїни перетворилося 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, 10 млн людей залишилися без житла. Крім того, у Другій світовій війні українці понесли людські втрати більше, ніж Велика Британія, Канада, США та Франція разом узяті. Загальні втрати України у цій війні оцінюються у 8-10 мільйонів життів, як серед військових, так і серед цивільного населення. Такими виявилися наслідки зіткнення двох тоталітарних режимів.
Відділ з питань внутрішньої політики.