ПОМІЩИЦЬКИЙ ДВОРИК (сер. ХІХ ст., ймов. 1859 р.)
Цеґе фон Мантойфель Отто (Оттон) Максимович (1822-1889 рр.)
Розмір: 78 ´ 67 см
Полотно, олія
У колекції: до 1937 року
Дивовижна робота маловідомого німецького художника постає перед нами в образі, безкінечно рідному і близькому, що живе в свідомості кожної людини з самого дитинства.
З першого погляду увагу привертає освітлений літнім яскравим сонцем дворик, що потопає в молодій яскравій зелені, яка переривається стежками пісочного кольору, і зачаровує блакиттю небосводу.
Найбільше вражає в цій картині відчуття щастя і любові до життя, що якнайкраще вдалося передати прибалтійскому художнику німецького походження.
Почавши свою кар’єру у Ревелі (нині – Таллін), Цеґе-фон-Мантойфель (нім. Zoege von Manteuffel) перебрався у м. Балленштедт, а згодом до Дюссельдорфу, де закінчив Академію мистецтв. Повернувшись до Санкт-Петербургу юний художник брав участь у розписі Ісаакіївського собору, паралельно відвідуючи рисувальні класи Імператорської Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Відомий своїми портретами, багатофігурними пейзажами, Цеґе фон Мантойфель часто звертався й до українських побутових сцен. Автор вівтарних каменів для церков у Фелліні і Єґелехті (Естонія).
Із 1851 р. Мантойфель перебрався до Москви, потім – у Харківську губернію. У 1859 р. жив у Лебедині, де служив в одному із розквартированих у місті полків — ймовірно, у Вознесенському уланському принца Гессенського полку. Тут він познайомився із Т.Г. Шевченком. Цеґе фон Мантойфель був серед тих, хто щиро зустрів українського поета. Він намалював картину «Пікнік» — своєрідний груповий портрет лебединських знайомих Шевченка (не збереглася).
Якщо картина «Пікнік» не збереглася, то полотну «Поміщицький дворик» повезло більше: воно не лише добре збереглося, а й постійно експонується в лебединському музеї. Причому, поміщицький дворик – це не абстрактна вигадка, а цілком реально існуюча у Лебедині садиба братів Олексія і Максима Михайловичів Залеських, які у червні 1859 р. тепло приймали великого українського поета і художника Тараса Шевченка. Залеські — український поміщицький рід, власники земельних маєтностей на Лебединщині у ХVІІІ — на поч. ХХ ст.
Полотно відноситься до жанру сюжетно-тематичної картини з елементами побутового жанру. У центрі – яскраво освітлений сонцем простір невеликого дворику, довкола якого розташовані будівлі. На передньому плані — темна тінь, що падає від дерева. Праворуч – жінка в українському національному костюмі несе на коромислі дерев’яні відра, повернувши голову до глядача. У глибині двору на ґанку будинку граються двоє малюків. Під розлогим зеленим деревом посередині двору інша жінка розвішує білизну, поруч із нею стоїть бочка для води на колесах. На яскраво-блакитному небі – дві білі хмари. Техніка живописного письма гладенька, академічна. Примітно, що до наших днів в Лебедині зберігся один із трьох зображених на картині будинків.
Незважаючи на те, що Мантойфель зобразив на своєму полотні самий звичайний день з життя простого поміщицького дворика, при погляді на картину виникає почуття радості та гарного настрою. Гармонійне поєднання людини і природи, зображене на полотні, хочеться перенести і в нашу сучасність. Кожен із захоплених глядачів знаходить в цій картині щось своє, близьке і рідне. А для когось такий цей дворик – мала батьківщина, любов до якої людина несе в своєму серці крізь усе життя, зберігаючи в пам’яті дорогі спогади про дитинство.
Із цією роботою можна ознайомитись у залі № 2 постійної експозиції Лебединського міського художнього музею ім. Б. К. Руднєва, за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Художній музей