ПОРТРЕТ ЛЕОНТІЯ ПОЛУБОТКА (1786 р.)
Боровиковський Володимир Лукич ? (1757-1825 рр.)
Розмір: 71,5х56,5 см
Полотно, олійні фарби
В колекції: з 1918 року
Портрет (парсуна) переяславського полковника Леонтія Артемійовича Полуботка, роботи В. Боровиковського, є останнім відлунням монументального козацького портрета в українському барокко, і за своїм формально-образним ладом завершує його розвиток. Вже в останнє десятиліття XVIII ст. козацька старшина буде наслідувати російську аристикроатію, тому портретний живопис козацької парсуни відійде в минуле.
Дуже довго, вважалося, що людина, зображена на полотні – чернігівський полковник Павло Полуботок. Проте детальне вивчення довело, що це саме Леонтій Полуботок – батько Павла Полуботка.
До цього часу в Лебединському художньому музеї зберігається унікальна колекція козацьких парсун XVIII, що поступила із портретної галереї графа Капніста, нащадку козацького роду Полуботків. П’ять із цих парсун приписують кисті Володимира Боровиковського. І хоча підпису автора на них не має, мистецтвознавці не мають сумніву, що це ранні роботи великого майстра, який народився та понад 30 років прожив у Миргороді, лише в 100 км від Лебедина, де проживали нащадки наказного Гетьмана України.
В той час українська шляхта дуже полюбляла прикрашати свої маєтки портретами предків, особливо в числі яких були представники вищої старшини. Для виконання таких робіт, зазвичай залучалися кращі місцеві живописці, серед яких Володимир Боровиковський був очевидним варіантом.
Важко назвати іншого портретиста кінця XVIII століття, крім Боровиковського, який з такою повнотою і яскравістю втілив би характерні риси людини свого часу. У його портретах знайшли собі вираз подальші пошуки природності і простоти в мистецтві, позначилися насамперед у бажанні підкреслити значення і привабливість людських почуттів. Поряд із цим у творах художника завжди відчувається чітко виражена моральна нота, твердження високого обов’язку людини як члена суспільства.
Як і всі парсуни того часу, портрет Леонтія Полуботка дещо ідеалізований. Через використання прийомів іконописної техніки та темного фону, портрет видається важкуватим за колоритом і прямолінійним у своїх психологічних характеристиках. Разом з цим, він і відкритий для більш щирого людського контакту.
У портреті характерно поєднання парадності зі стриманістю і відносною простотою. Поза козацького полковника, що стежить за глядачем уважним поглядом, відносно невимушена. Вона характеризує зображуваного, як рішучу, але разом з тим замкнуту особистість, в той час, як сувора простота одягу (темно-зелений кафтан із хутром) підсилює характер персонажу.
Після надходження до музею, картина не часто залишала його стіни. В 1951-1953 вона реставрувалася у Науково-реставраційному центрі ім. І. Грабаря (м. Москва), кілька разів була на виставках у Сумах, Львові та Харкові. З 1991 робота – у постійній експозиції музею та знаходиться у першому (або «Козацькому») залі.
З цією та іншими козацькими парсунами можна познайомитися у художньому музеї, за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Художній музей