Вітчизняна війна на Лебединщині (частина VІІ)

Склад і дії партизанського загону ім. Кірова С.М.

Командир партизанського загону і в громадянську війну Фролов Андрій Іванович у вересні 1941 р. залишаючись на окупованій території, почав організовувати за власної ініціативи партизанській загін, який на 1 жовтня 1941 р. повністю оформився і перейшов в землянки московсько-бобрицьких лісів. Командиром цього загону з дня його організації і до кінця був Фролов А.І. Зброя у них була самою різноманітною – обрізи, декілька гвинтівок, револьвери, а переважали мисливські рушниці. Взимку вони жили по домівках і займалися домашнім господарством, а звечора збиралися у визначене місце і відправлялись для виконання завдань. Під час проведення операцій вони нападали на окремі автомашини, окупантів, знищували мотоциклетистів, гужовий транспорт, пошкоджували телефонну лінію на шляху Лебедин-Гадяч. В бою вони добували собі зброю, набої, вибухівку, продовольство тощо. Діяли вони на території Полтавської області на головних шляхам в напрямі Гадяч, Зіньків, кожного разу змінюючи місце нападу. Перед світанком вони завжди поверталися до дому. Згодом вони добре озброїлися трофейною зброєю, одяглись, зміцнили свою матеріальну базу і набули навички ведення партизанської боротьби з окупантами.

Спочатку в загоні було понад двадцять чоловік, а вже в 1943 р. у ньому було близько тридцяти. На операції ходили завжди 12–15 чоловік, а решта була дома. Дисципліна в загоні була дуже сувора, конспірація на високому рівні. Партизанський загін був організований в селі Семенівці Боровеньківської сільради і навіть жителі села не знали, що був партизанський загін і хто в ньому. Це завдяки гарно поставленій конспірації і твердій дисципліні.

13 липня 1943 р. за наказом № 4/б представника українського штабу партизанського руху при Військовій Раді Воронізьського фронту полковника Погребенка – партизанському загону ім. Кірова під командуванням Фролова А.І. наказано 15 липня 1943 р. зосередитися в лісі західніше «Гнилиці» (в 8 кілометрах на захід від Миропілля). Маршрут руху загону: Красний Степ, Пселець, Обоянь, Бушліно, Богоявленська, Бліца, Миропілля, Гнилиця. Загін повинен зв’язатися з командуванням частин Радянської Армії і разом з військами вести розвідку району переходу через лінію ворожого фронту. Після переходу фронту загін повинен разом з загоном Косовського (Харків) діяти в районі Полтава, Піски, Охтирка; командуванням штаба партизанського руху перед загоном було поставлено завдання пускати під відкіс ешелони противника; руйнувати залізничні вузли і споруди на дільницях Полтава-Ромодан, Ромодан-Бобрик, Полтава-Кочубеївка; знищувати бази пального, боєприпасів і продовольства; знищувати живу силу і техніку противника; вести безперервне спостереження за рухом і скупченням військ противника.

Перед відправкою у тил ворога М.С. Хрущов надіслав А.І. Фролову таку телеграму:

«Частини Червоної Армії доблесно б’ються і ведуть жорстокі бої з німецько-фашистськими військами. Недалекий той день, коли будуть розгромлені й вигнані загарбники з нашої священної землі. Вам як досвідченим партизанам, які йдуть у тил ворога, після короткого відпочинку, має бути важке, але почесне завдання в розгромі німецько-фашистських окупантів, звільнення рідної України; ваші удари по тилам німецько-фашистської армії зроблять неоціниму послугу нашій Вітчизні. Бажаю Вам бойових успіхів, нещадно знищуйте фашистську наволоч і запроданців Батьківщини. 16 липня 1943 р. М. Хрущов».

За період виконання завдання штабу партизанського руху загоном знищено 141 німецьких солдатів і офіцерів, 22 автомашини, виведено з ладу 3 гармати, пошкоджено зв’язок в 27 місцях знищено два склади з боєприпасами, виконано 26 розвідок, пущено під відкіс два поїзда з військовими вантажами, зірвано лінія залізниці в 3-х місцях, закладено 8 мін повільної дії на шляхах пересування німецьких військ.

Після виконання завдання А.І. Фролову була видана довідка № ОК/Л 810 від 8 жовтня 1943 р. Штабом партизанського руху Воронізького фронту про те, що він був в партизанському загоні імені Кірова на посаді командира загону з 1 жовтня 1941 р. по 8 жовтня 1943 р., в тилу противника разом з загоном знаходився з 1 жовтня 1941 р. по 23 березня 1943 р. і з 18 серпня 1943 р. по 10 вересня 1944 р., а решта часу у резерві. Начальник штабу партизанського руху при Військовій Раді Воронізького фронту – полковник Погребной. Начальник відділу кадрів лейтенант Кондратов.

Наказом № 27 від 26 грудня 1943 р. начальником українського штаба партизанського руху, Фролов Андрій Іванович за доблесть і мужність, проявлені в партизанській боротьбі проти німецько-фашистських загарбників нагороджений медаллю «Партизана Вітчизняної війни I ступеня» (тимчасове посвідчення № 19013).

Після закінчення Вітчизняної війни Фролов Андрій Іванович весь час проживав в с. Семенівці Боровенської сільради і працював лісником колгоспу «Прогрес». 18 лютого 1964 р. (вівторок) Фролов А.І. помер від паралічу серця. Похований на кладовищі с. Семенівці.

Склад партизанського загону ім. Кірова С.М.

1. Фролов Андрій Іванович – командир загону. 1890 р. народження. Б/п, уродженець с. Семенівка Боровенської сільради. Помер 18 лютого 1964 р.
2. Карленко Іван Павлович. Комісар загину. 1918 р. народження. Член КПРС. Після війни мешкав в с. Купеч Коростенського району Житомирської області.
3. Кисельов Михайло Григорович. Начальник штабу загону. 1913 р. народження. Член КПРС. Після війни мешкав с. Байрак Михайлівської сільради Лебединського району.
4. Адольф Павло Михайлович. Кулеметник 1914 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в м. Чугуїві Харківської області.
5. Бацула Семен Степанович. Кулеметник. 1907 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в м. Гадяч Полтавської області.
6. Безпрозваний Яків Маркіянович. Рядовий боєць 1920-х р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Кам’яне Лебединського району.
7. Бугайов Василь Матвійович. Розвідник 1918 р. народження. Б/п Після війни мешкав в с. Влізьки М.-Бобрицької сільради Лебединського району.
8. Дейко Андрій Гордійович. Рядовий боєць. 1924 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Бобрик Липово-Долинського району.
9. Іванов Федір Антонович. Рядовий боєць. 1923 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
10. Калюжний Василь Петрович. Командир стрілецької групи. 1916 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Боровки Липово-Долинського району.
11. Кисілоьв Григорій Андрійович. Розвідник. 1924 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Поділки Липово-Долинського району.
12. Лимар Павло Семенович. Інструктор-підривник. 1920-х р. народження. Б/п. Після війни мешкав в Ленінському р-ні Харківської області.
13. Михайлов Олексій Миколайович. Розвідник 1906 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Чупахівка Охтирського району.
14. Муха Олексій Андрійович. Рядовий боєць 1915 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Олександрівка Курганської сільради Лебединської сільради.
15. Плотников Михайло Семенович. Командир підривної групи. 1921 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Вовчанську Харківської області.
16. Плут Юхим Петрович. Рядовий боєць. 1915 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Олександрівка Курганської сільради Лебединського району.
17. Проскурняк Яків Іванович. Командир розвідувального загону. 1908 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
18. Пащенко Михайло Федорович. Рядовий боєць. 1923 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
19. Ріпченко Микола Олександрович. Рядовий боєць. 1902 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в м. Суми
20. Костенко Степан Никанорович. Розвідник 1895 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради. Лебединського району.
21. Сліпка Василь Максимович. Розвідник 1918 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
22. Тимошенко Павло Савелович. Заступник командира розвідувальної групи 1906 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Мартинівка Охтирського району.
23. Фесенко Михайло Кузьмич. Заступник командира загону 1907 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Малий Вистороп Лебединського району.
24. Фролов Кирило Юхимович. Розвідник. 1902 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
25. Марченко Павло Семенович. Рядовий боєць 1896 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Токарі Лебединського району.
26. Цуренко Хома Аврамович. Розвідник 1896 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Семенівка Боровенської сільради Лебединського району.
27. Шаповал Григорій Андрійович. Старшина, 1898 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Бішкінь Лебединського району.
28. Юркевич Зоя Федорівна. Медична сестра. Білоруска 1918 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Ляховичи Білоруської РСР.

Група бійців Воронізького фронту понад 20 чоловік були відправлені літаком із завданням висадитись біля станції Люботин (недалеко від Харкова) і підірвати мости і залізничну колію для того, щоб німці не змогли залізницею перекинути на дільницю Воронізького фронту резерви і техніку. Група була добре озброєна, мала в достатній кількості вибухівку і продовольства, а також необхідного спорядження. 10 травня 1942 р. літак прийняв на борт загін і піднявся у повітря. Через деякий час пролунала команда: «Висаджуватися». Скинули спочатку на парашутах вибухівку, спорядження, а слідом за цим почали по черзі виплигувати і бійці. Літак зробив коло і пішов курсом на свій аеродром. Через те, що літак летів при висадці людей не зменшуючи швидкості, розсів людей утворився на відстані близько 7 кілометрів. В ніч з десяток людей знайшли один одного і стали чекати світанку. Коли розвиднилось вони побачили, що парашути з вибухівкою і спорядженням лежать на бугрі недалеко від якогось села. Брати їх не можна було, так як могли помітити люди. Вирішили чекати до ночі, але о другій половині дня блукаючи в лісі натрапила на них дівчина, яка не бажаючи їхати в Німеччину на каторгу, втекла в ліс. З розповіді дівчини виявилося, що загін знаходиться на узліссі біля с. Лифине Лебединського району. Штурман літака сплутав і висадив загін не під Люботином, а під Лебедином. Про парашути що лежали на бугрі повідомили вже в Лебедин і ось-ось повинні приїхати німці й поліцаї. Загін в якому вже зібралося близько 15 чоловік і дівчина, вирушили лісами на північний схід. При висадці частина людей висадилася біля Межиріча, Кургана, Чернечого і Олександрівки. Очевидці передають, що біля Чернечого спустилися три парашутиста. Німці й поліцаї їх оточили, два з них підірвали себе гранатами, а третього німці зразу ж розстріляли тут же. Доля інших парашутистів, що висадилися в Межиричі, Кургані і Олександрівці – невідома. Загін, що пішов у напрямку фронту, а також дівчина благополучно перейшли фронт, знайшли свою частину і продовжували воювати. Більшість з них залишилась живими. Жива залишилась і дівчина, яка повернулася додому.

В лютому 1943 р. загони партизанського з’єднання М.І. Наумова переходячи через Лебединський район (Ворожба, В.-Вистороп) звільнили близько 2000 радянських військовополонених, які були в приміщенні Ворожбянської школи № 3. Раптовим наскоком загону німецький конвой було знищено, а всі полонені розійшлися хто-куди, а деякі пішли з загоном далі, як бійці.

В травні 1967 р. на горі в с. Михайлівці урочисто біло відкрито пам’ятник невідомому солдату. 19 серпня 1967 р. такий же пам’ятник невідомому солдату було відкрито в с. Курган. На 1 серпня 1970 р. в Лебединському районі збудовано 103 пам’ятника на братських могилах воїнів, які загинули на Лебединщині під час боїв в 1941–1943 рр. Всі ці пам’ятники збудовані по ініціативі й під керівництвом підполковника запасу Костянтина Матвійовича Дудченка.

В 1941–1943 рр. мобілізовано було до Радянської Армії з Лебединського району близько 7000 чоловік. Загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни мешканців Лебединського району 9682 чоловіка, з них мешканців м. Лебедина 1880 чоловік.

Зведення
про кількість розстріляних, повішених, загинувши від бомбардування,
артилерійського обстрілу, від правлених на каторгу до Німеччині
і збитки нанесені окупантами по м. Лебедину і сільрадам району
під час Вітчизняної війни 1941–1943 рр.

1. м. Лебедин: розстріляних – 387 ос., повішених – 13 ос., загинуло від бомбардувань і артобстрілу – 29 ос., загинуло від знущань – 11 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 608 ос., заподіяні збитки – 625,0 млн. карб.
2. Рябушчанська сільрада: розстріляних – 5 ос., загинуло від бомбардувань і артобстрілу – 10 ос., загинуло від знущань – 5 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 102 ос., заподіяні збитки – 507,8 тис. карб.
3. Гудимівська сільрада: розстріляних – 12 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 73 ос., заподіяні збитки – 51,0 тис. карб.
4. Будильська сільрада: розстріляних – 11 ос., загинуло від знущань – 2 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 180 ос., заподіяні збитки – 97,1 тис. карб.
5. Боровенківська сільрада: розстріляних – 16 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 35 ос., заподіяні збитки – 98,6 тис. карб.
6. М.-Бобрицька сільрада: розстріляних – 13 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 90 ос., заподіяні збитки – 225,0 тис. карб.
7. Камнська сільрада: розстріляних – 10 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 200 ос.
8. Пристайлівська сільрада: розстріляних – 5 ос., загинуло від знущань – 1 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 87 ос., заподіяні збитки – 1162,5 тис. карб.
9. Чернелівська сільрада: розстріляних – 381 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 145 ос., заподіяні збитки – 836,0 тис. карб.
10. Курганська сільрада: розстріляних – 9 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 61 ос., заподіяні збитки – 100,0 тис. карб.
11. Михайлівська сільрада: розстріляних – 15 ос., повішено – 1 ос.,загинуло від знущань – 62 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 80 ос., заподіяні збитки – 821,0 тис. карб.
12. Межиріцька сільрада: розстріляних – 19 ос., повішено – 3 ос., загинуло від артобстрілу – 11 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 253 ос., заподіяні збитки – 35,0 тис. карб.
13. В.-Висторопська сільрада: розстріляних – 12 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 71 ос., заподіяні збитки – 30,0 тис. карб.
14. М.-Висторопська сільрада: розстріляних – 14 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 18 ос., заподіяні збитки – 81,0 тис. карб.
15. Ворожбянська сільрада: розстріляних – 31 ос., повішено – 2 ос., загинуло від знущань – 3 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 263 ос., заподіяні збитки – 637,0 тис. карб.
16. Бішкінська сільрада: розстріляних – 159 ос., загинуло від артобстрілу – 4 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 162 ос., заподіяні збитки – 112,0 тис. карб.
17. Гарбузівська сільрада: розстріляних – 8 ос., загинуло від знущань – 4 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 62 ос., заподіяні збитки – 160,0 тис. карб.
18. Штепівська сільрада: розстріляних – 1 ос., загинуло від артобстрілу – 25 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 145 ос., заподіяні збитки – 500,0 тис. карб.
19. Василівська сільрада: розстріляних – 22 ос., повішено – 2 ос., загинуло від артобстрілу – 15 ос., загинуло від знущань – 3 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 205 ос., заподіяні збитки – 355,0 тис. карб.
20. Катеринівська сільрада: розстріляних – 9 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 158 ос., заподіяні збитки – 33,0 тис. карб.
21. Павленківська сільрада: розстріляних – 12 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 15 ос., заподіяні збитки – 232,0 тис. карб.
22. Сіробабинська сільрада: розстріляних – 10 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 93 ос..
23. Гринцівська сільрада: розстріляних – 12 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини –163 ос., заподіяні збитки – 261,0 тис. карб.

Всього по м. Лебедину і 23-х сільрадах району: розстріляних – 686 ос., повішених – 21 ос., загинуло від бомбардувань і артобстрілу – 94 ос., загинуло від знущань – 35 ос., відправлено на примусові роботи до Німеччини – 3269 ос., заподіяні збитки – 696,0 млн. карб.

Із загальної кількості розстріляних (686) жінок – 116 (16,9%), дітей до 13 років – 23. Із загальної кількості відправлених до Німеччини на каторгу (3269) жінок 1913 або 58,5%. На превеликий жаль не вдалося зібрати матеріал про кількість дітей, які загинули після війни від розряджання гранат та мін, але за приблизними підрахунками таких понад 150 і головним чином хлопчиків шкільного віку.

Лебедин був окупований німцями з 10 жовтня 1941 р. до 26 лютого 1943 р. і з 10 березня 1943 року і до 19 серпня 1943 р. Штепівка була окупована 26 вересня 1941 р. Ворожба 11 жовтня 1941. Михайлівна 12 жовтня 1941 р. Лебединський район повністю звільнено від німецько-фашистських окупантів 29 серпня 1943 р.

Постановою бюро Сумського обкому КП України від 29 травня 1946 р. був визнаний партизанський загін, який діяв на території Лебединського району, командиром якого був Карпов Кіндрат Григорович.

В партархіві Сумського обкому КП України є документ (Фонд 4, опис 3, справа 85-а, аркуші 1–26): «В м. Лебедині одинадцятирічний Вітя Юдкевич (школа № 2) був активним підпільником. Він, за дорученням партизан, розклеював на містку радянські листівки. Одного разу його схопили німці, але не дивлячись на знущання, Вітя не виказав партизан».

Ні партизанам, ні підпільникам, ні старожилам міста нічого не відомо про дії юного партизана, а такий документ і партархіві є.

Коротенькі біографії
учасників руху опору на Лебединщині
під час Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.

Карпов Кіндрат Григорович 1899 р. народження. Уродженець с. Будилка Лебединського району. По соціальному походженню з селян-бідняків. Працював писарем Будильського волвиконкому, а потім секретарем лебединського нарсуду. З 1930 р. і до вересня 1941 р. працював в Лебединській міськраді на посадах: будинкоуправителя, голови правління житлового кооперативу, завідувачем житлового відділу, зав. відмісьгоспом, а з липня 1940 р. і до вересня 1941 р. головою виконкому міськради. З 1 вересня командир партизанського загону № 1. 26 березня 1942 р. загинув у бою в с. Ревки Бішкінської сільради. Останки Карпова К.Г. поховані в братській могилі партизан в саду ім. Червоної Армії (Троїцький сад) по Михайлівській вулиці. З метою увіковічення виконком міськради в квітні 1963 р. перейменував Замкову вулицю у вулицю імені К.Г. Карпова. 8 грудня 1968 р. в с. Ревки Бішкінської сільради урочисто відкрито монумент на місці загибелі Карпова К.Г. Проживав Карпов К.Г. у комунальній квартирі по вулиці імені Свердлова.

Камай Михайло Омелянович 1896 р. народження. Уродженець м. Недригайлова Сумської області. По соцпоходженню з селян-бідняків. Член КПРС. Працював зав. торгвідділом Лебединської райспоживспілки. Комісар партизанського загону № 1, а після загибелі Карпова К.Г. командир партизанського загону. Загинув у бою 4 травня 1942 р. Останки Камая М.О. поховані в братській могилі партизан в саду Червоної Армії (Троїцький сад) по Михайлівській вулиці. З метою увіковічення виконком міськради в квітні 1963 р. перейменував Гайкову вулицю у вулицю ім. Камая М.О.

Романов Павло Семенович 1899 р. народження. Уродженець с. Стеблинки Гарбузівської сільради Лебединського району. По соцпоходженню з селян-бідняків. Член КПРС. Працював начальником лебединської автороти. Заступник командира партизанського загону. Загинув у бою 24 березня 1942 р.

Пивоваров Петро Полікарпович. 1911 р. народження. Уродженець м. Лебедина вул. Кобіжча № 38. По соцпоходженню з селян-бідняків. Член КПРС. Працював директором кінотеатру. На початку війни був командиром винищувального батальйону. В партизанському загоні був кулеметником. Загинув у бою 4 травня 1942 р. Останки Пивоварова П.П. поховані у братській могилі партизан в саду Червоної Армії (Троїцький сад) по Михайлівський вулиці.

Карпов Іван Остапович 1897 р. народження. Уродженець с. Боровенька Лебединського району. За соцпоходженням з селян-бідняків. Член КПРС. Працював секретарем народного суду. На початку війни він був затверджений командиром партизанського загону № 3,але у зв’язку з тим, що загін не зібрався він перейшов рядовим бійцем у загін № 1. Загинув у бою 4 травня 1942 р. Останки Карпова І.О. поховані у братській могилі партизан в саду Червоної Армії (Троїцький сад).

Білаш Яків Степанович 1901 р. народження. Уродженець с. Бішкінь Лебединського району. За соцпоходженням – з селян-бідняків. Член КПРС. До війни працював прокурором, а потім секретарем райкому КП України. В Партизанському загоні був рядовим бійцем, а після загибелі Карпова К.Г. з 26 березня 1942 р. комісаром загону. Під час розгрому партизанського загону випадково залишився живим. Після війни працював головою Штепівської сільради. В 1971 р. проживав в с. Штепівка Лебединського району.

Антонов Олександр Іванович 1910 р. народження. Уродженець Татарської АРСР, за національністю росіянин, за соцпоходженням – з родини робітника. В 1928 р. закінчив середню школу, після чого недовгий час працював вчителем початкових класів, а потім пропагандистом Менделеєвського райкому комсомолу Татарської АРСР. З 1929 р. Антонов О.І. працював секретарем комсомольської організації Шостинського заводу Сумської області, потім редактором заводської багатотиражної газети, «Зоря». З 1937 р. Антонов О.І. на партійній роботі, а з 1939 р. і до початку війни працював заступником зав. відділом пропаганди і агітації Сумського обкому КП України. В липні 1941 р. був затверджений секретарем підпільного територіального обкому КП України на чотири райони: Охтирський, Тростянецький, Лебединський і Синівський, але у зв’язку з тим, що тільки в Лебединському районі зібрався один партизанський загін, Антонову О.І. керувати було нічим і він став рядовим бійцем загону Карпова К.Г. і одночасно секретарем парторганізації. Приймав участь в усіх бойових операціях загону. Під час розгрому землянки 6 травня 1942 р. його взяли живцем і привели в Лебедин, де посадили в підвал райвиконкому. На другий день його допитували і катували, але він не промовив жодного слова і навіть не сказав свого прізвища. Вночі з 7 на 8 травня Антонов О.І. повісився у підвалі райвиконкому.

Бурлюк Андрій Олексійович, 1903 р. народження. Уродженець с. Рябушки Лебединського району. Член КПРС. Працював головою правління рябушкінського колгоспу «Нове життя». В грудні 1941 р. за власним бажанням вибув із загону і проживав вдома, в с. Рябушки. В червні 1942 р., по доносу, німці знайшли його на горищі власного будинку і в дворі розстріляли. Останки його заховані в братський могилі в с. Рябушки. 8 грудня 1968 р. в с. Ревки Бішкінської сільради урочисто відкрито монумент на місці загибелі командира партизанського загону Карпова К.Г. На цьому ж монументі зазначено, що разом з Карповим К.Г. в бою загинув і А.О. Бурлюк.

Вербицький Павло Олександрович, 1902 р. народження, уродженець м. Москви. В Лебедині проживав з 1921 р. до 6 травня 1942 р. Член КПРС. В 1915 р. Павло поступив учнем слюсаря на завод Гутмана в Москві, а в 1918 р. перейшов працювати слюсарем у вагоноремонтні майстерні. В 1921 р. Вербицький П.О. приїхав в Лебедин до своєї рідної сестри – Граціанової Євгенії Олександрівні і пішов працювати слюсарем на Лебединський держмлин. В 1931 р. його, як 25-тисячника направили в токарівський колгосп «Червона Зоря», де його обрали головою правління, потім він працював головою боровенківського колгоспу «Червоний партизан», а згодом головою шульгівського колгоспу ім. Шевченка, а з 1939 р. директором електростанції. В 1940 і 1941 рр. він працював директором лебединського держмлина. Загинув у бою 4 травня 1942 р. Останки Вербицького П.О. поховані у братській могилі партизан в сквері Червоної Армії (Троїцький сад) по Михайлівській вулиці.

Невальоний Іван Пархомович, 1898 р. народження, уродженець с. Бішкінь Лебединського району, член КПРС. Працював з 1930 р. головою колгоспів, а перед війною був головою правління лебединського колгоспу «II п’ятирічка» В партизанському загоні був рядовим бійцем. Вибув із загону 26 березня 1942 р. у зв’язку із пораненням. На 1 січня 1970 р. був живий і мешкав в м. Лебедин по вулиці Свердлова № 69.

Юр’єв Петро Іванович, 1900 р. народження, уродженець с. Малий Вистороп Лебединського району, член КПРС. До війни працював механіком лебединської автоколони. В партизанському загоні був бійцем-радістом. Вибув із загону 26 березня 1942 р. після бою в с. Ревки. На 1 січня 1970 р. був живий і мешкав в М.-Вистороп.

Устименко Андрій Васильович, 1911 р. народження, уродженець с. Гаркушенці Миргородського району Полтавської області, безпартійний, був членом КПРС, але виключений з партії, як такий, що проживав на окупованій території. По професії вчитель-математик. До війни працював штатним лектором Сумського обкому КП України. У партизанському загоні був бійцем і пропагандистом. У всіх бойових операціях приймав активну участь. Вибув із загону 30 березня 1942 р. по хворобі. На 1 січня 1970 р. був живий і мешкав в Лебедині по вул. Ватутіна № 9.

Фесенко Михайло Кузьмич, 1907 р. народження, уродженець с. Межиріч Лебединського району, член КПРС. До війни працював головою Рябушчанської сільради. Був спочатку у партизанському загоні № 4 декілька днів, звідки перейшов у загін № 1 (командир загону К.Г. Карпов). Вибув з загону в листопаді 1941 р. за власним бажанням і всю війну переховувався на хуторах Лебединського району. Влітку 1943 р. був деякий час рядовим бійцем в партизанському загоні імені Кірова (командир А.І. Фролов). Після війни довгий час жив і працював в м. Тростянці, а з 1962 р. жив в М. Виторопі.

Кравченко Григорій Прокопович, 1902 р. народження, уродженець с. Гарбузівки Лебединського району, член КПРС з жовтня 1938 р. З 1918 р. і до травня 1921 р. служив у Червоній Армії і приймав участь у боях на Південному фронті. Після демобілізації з армії працював в сільському господарстві. До війни працював директором Лебединського маслозаводу. З жовтня 1941 р. і до березня 1942 р. був начальник продовольчого постачання партизанського загону № 1 (командир загону К.Г. Карпов). Вибув із загону на початку лютого 1942 р. через хворобу шлунка. З жовтня 1942 р. був у партизанському загоні Наумова. Після демобілізації ніде не працював у зв’язку з погіршенням стану здоров’я і проживав на пенсії в Лебедині по Михайлівський вулиці № 13. 6 червня 1967 р. помер від крововиливу у мозок, у виці 65 років. Похований на Троїцькому кладовищі 8 червня 1967 р.

Бєлкіна Зінаїда Павлівна, 1920 р. народження. Медсестра Радянської Армії потрапила у вороже оточення з якого вийшла і пробираючись до фронту натрапила на партизанській загін К.Г. Карпова. В грудні 1941 р. командування загону направило її в північні райони області для зв’язку з партизанськими загонами. В час її відсутності загін змінив своє місце дислокації, а Бєлкіна З.П. повернувшись у Лебединський район не знайшовши загону, пішла лісами на схід перейшла лінію фронту і продовжувала службу у Радянській Армії. Після війни жила в Києві і працювала вченим секретарем Київського медичного інституту. 13 травня 1967 р. була в Лебедині на відкритті пам’ятника невідомому солдату в с. Михайлівці.

Безкоровайний Трифон Павлович, 1897 р. народження, уродженець с. Гребці Будильської сільради Лебединського району, член КПРС. Учасник партизанського руху в роки громадянської війни. Служив бійцем в загоні Х.М. Фролова. Перед війною працював завідувачем гужовим транспортом міськради. В серпні 1941 р. райком КП України затвердив його командиром партизанського загону № 2. Загін не збирав, перетаскав до себе додому майже всю матеріальну базу загону і під час окупації щодня торгував на базарі тютюном, сірниками, милом, сіллю тощо. Не встиг він і половини продати того, що перетаскав, як його німці заарештували і 2 грудня 1941 р. розстріляли як заручника. Мешкав в м. Лебедині по Сумській вулиці № 42. Останки його поховані на Мироносицькому кладовищі. На місці розстрілу Безкоровайного Т.П. та інших заручників 19 серпня 1970 р. урочисто відкрито пам’ятник.

Коростіль Олександр Дмитрович, 1901 р. народження, уродженець м. Лебедина, член КПРС, працював головою правління артілі «Нове життя», а з серпня 1941 р. зав. міськкомунгоспом. В серпні 1941 р. райком КП України затвердив комісаром партизанського загону № 2. В загоні ніякої участі не приймав, відмовився від роботи і в Лебединському підпільному комітеті. Під час окупації проживав в Лебедині і працював їздовим німецької комендатури. В лютому 1943 р. відступив в Курську область де був мобілізований до Радянської Армії. Безвісно загинув.

Граціанова Євгенія Олександрівна, 1896 р. народження, уродженка м. Москви, член КПРС, в Лебедині проживала з 1921 р. Чоловік її Граціанов Олексій Іванович, член КПРС працював народним суддею I-ої дільниці. Помер від туберкульозу легенів в 1924 р. Граціанова Є.О. після смерті чоловіка весь час працювала, перед війною завідувала їдальнею у військовому містечку. Рідний брат її Вербицький Павло Олександрович був бійцем у партизанському загоні. Вона виховала двох синів: старший Георгій воював у Вітчизняній війни, залишився живим, після війни жив і працював у Москві, а менший син 15-річним хлопцем по невідомим мотивам був розстріляний через декілька днів після розмов або бачив осіб, які відвідували його матір і в майбутньому міг розповісти кому не слід. Вона (Граціанова Є.О.) мала тісний зв’язок з партизанським загоном і допомагала продуктами. 6 березня 1942 р. вона була розстріляна за сприяння постачання партизанам продуктів. Останки її поховані у братській могилі партизан в саду Червоної Армії (Троїцький сад) по Михайлівський вулиці. Портрет Граціанової Є.О. експонується в краєзнавчому музеї.

Показанець Агрипина Семенівна, 1903 р. народження, уродженка і мешканка м. Лебедина, вулиці ім. Свердлова № 48, безпартійна. Вона не була ні в Лебединському партизанському загоні, ні в підпіллі, а будучи знайомою Граціанової Є.О. (вони працювали разом у їдальні військового містечка – Граціанова Є.О. завідувала, а Показанець А.С. – посудомийкою) двічі приходила з Граціановою Є.О. до партизанів у землянку і приносила тютюн. 3 березня 1942 р., коли вони відвідали партизанів, хтось про це доніс німцям і ранком 4 березня їх заарештували: Показанець А.С., Зеленського Д.Н. його сина Зеленського В.Д. і Граціанову Є.О. 6 березня 1942 р. їх всіх розстріляли крім Показанець А.С. Показанець А.С. жива (1970 р.) і проживає на пенсії. Нагороджена бойові заслуги медаллю «За» і ще трьома іншими, має партизанський квіток, фотопортрет її експонується в Лебединському народному краєзнавчому музеї.

Олійник Лідія Денисівна, 1925 р. народження. Член ЛКСМУ. Батько її Олійник Денис Олексійович воював у громадянську війну (був в загоні Фролова Х.М.), чл. КПРС, працював в райфінвідділі, воював у Вітчизняну війну, після війни хворів і вмер в 24 травня 1970 р. Його дочка Олійник Ліда була в групі Прошкіна В.П. найактивнішою і виконувала всі обов’язки з ризиком для життя. В її квартирі декілька разів збиралась підпільна група, тут же переписувались листівки, а вночі вона їх розклеювала. Коли у лютому 1943 р. Радянська Армія звільнила Лебедин від фашистської окупації і підпільна організація припинила своє існування, Олійник Ліда не залишилась вдома, а взявши автомат пішла гонить лютого звіря до його логова, але не вдалося її дожити до щасливого дня – Перемоги над фашистами. Під Києвом вона загинула смертю хоробрих. Фотопортрет Олійник Ліди в музеї не експонується (при переході в приміщення, в якому зараз знаходиться музей, фото знято з експозиції, а на її місце поміщено фото Показанець А.С.).

Медіокрицька Вікторія Антонівна, 1878 р. народження, безпартійна, лікар-терапевт поліклініки. Під час окупації проживала в Лебедині і працювала лікарем. Член підпільного комітету, керівник групи № 3. Група була нею організована в основному з медичних працівників і займалася видачею фіктивних довідок про хворобу молоді, яка підлягала відправці на роботу до Німеччини. З аптеки лікарні були взяті всі запаси цінних медикаментів і бинтів, які згодом були передані партизанському загону і частинам Червоної Армії. Було видано багато бюлетенів про непрацездатність тих, що працювали на роботах підлеглих німецькому командуванню. На військовополонених з Чернецького табору складались історії хвороб, викликались інфекційні хвороби, шляхом натирання обличчя і рук акрихіном, який надавав людині вигляд хворого, визначалась малярія, туберкульоз і інші інфекційні хвороби. При наявності вільних місць, клали в лікарню на два або три тижні, де «вигаданий хворий» зміцнював своє здоров’я а потім сприяли його втечі з лікарні. Після війни Медіокрицька В.А. виїхала до сина в Богодухівський район Харківської області. 20 лютого 1965 р. на 87 році життя вона померла в м. Богодухові, де і похована. Після її смерті її фотопортрет знято з експозиції в Лебединському краєзнавчому народному музеї.

Роєнко (Ронко) Сергій Павлович, 1907 р. народження, був членом КПРС, але виключений з партії, як такий, що перебув на окупованій території. До війни працював в Ромнах головою правління якоїсь промартілі. Хворіючи відкритою формою туберкульозу легенів він не зміг у сувору зиму 1941 р. евакуюватися на схід країни, і проїхавши на підводі до Лебедина з дружиною і двома маленькими дітьми, тяжко захворів і зупинився у матері дружини – Марченко Ганни Григорівни. В травні 1942 р. він організував підпільний комітет, який діяв до визволення Лебедина від фашистської окупації. Незабаром після приходу в Лебедин Радянської Армії Роєнко С.П. здав всі документи і протоколи засідань підпільного комітету Линнику О.М., який в той час був секретарем райкому партії, але через деякий час Линник О.М. будучи заздрісним виключив з партії Роєнко С.П., як такого, що перебував на окупованій території і тут же сказав, що ніякої підпільної організації в Лебедині не було і документів від Роєнка С.П. він ніяких не приймав і не бачив. Це все так вплинуло на Роєнка С.П., що він зліг в ліжко і 25 червня 1947 р. вмер.

Прошкін Василь Павлович, 1912 р. народження уродженець Москви. Був членом КПРС, але виключений з партії, як такий, що перебував на окупований території. По професії – журналіст. В кінці 1941 р. потрапив у полон до німців. Переганяючи через Лебедин колону військовополонених серед яких був і Прошкін В.П. одна громадянка Моісеєнкова попросила у німця-конвоїра відпустити додому її «пана» цебто чоловіка. Таким чином Прошкін В. уник неволі й опинився в сприятливих домашніх умовах. Чоловік Моісеєнкової був мобілізований на початку війни і жінка думала, що може і її чоловік страждає так як і оця людина і виявила увагу і сердечність до Прошкіна В.П. Проживаючи у Моісеєнкової він одужав, зміцнів, ознайомився з оточуючим середовищем і нарешті став її чоловіком. До речі після звільнення Лебедина від фашистської окупації Моісеєнкова одержала повідомлення про те, що її чоловік Моісеєнко Вадим Євгенович загинув у боях за Батьківщину. А Прошкін В.П. в цей час пішов в Радянську Армію добивати фашистського звіра. Після війни він повернувся в Лебедин до Моісеєнкової, став працювати начальником цеха заводу будівельних матеріалів, збудували вони досить великий цегловий будинок по вулиці Крилова, але в 1955 р. Моісеєнкова померла від раку шлунка. Після смерті дружини Прошкін В.П. декілька років жив в Лебедині, а потім продав будинок і виїхав в якесь невелике містечко під Москвою. До речі батьки Прошкіна В.П. весь час проживали в Москві (батько-інженер, мати – лікар) і коли довідались, що їх син живий, пропонували йому переїхати жити в Москву, де йому намітили вже наречену, але Прошкін В.П. сказав їм, що Моісеєнкова врятувала йому життя і через це покинути її він не може. Батьків він не цурався і досить часто їздив до них в Москву. Проживаючи в Лебедині він познайомився з комсомолкою Зеленою Антоніною, а через неї з іншими комсомольцям, які в розмові виявляли ненависть до фашистських окупантів. Незабаром Прошкін В.П. зорганізував з молоді підпільний гурток, який поклявся вести всякими засобами боротьбу проти окупантів. Через деякий час цей гурток влився в міську підпільну організацію, як окремий гурток № 2, керівником якого весь час був Прошкін В.П. Невдовзі Прошкіна В.П. було обрано членом міського підпільного комітету, а на початку 1943 р. він став командиром військового загону підпільної організації і з цим завданням справився на відмінно. За активну діяльність і підпільній організації він був нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Фотопортрет його експонувався у краєзнавчому музеї, але при переведені музею в інше приміщення, портрет був знятий з експозиції разом з іншими активними підпільниками по невідомим причинам.

Пономаренко Єлизавета Андріївна, 1906 р. народження, уроженка с. Будилка Лебединського району. Член КПРС, але була виключена з партії, як така, що проживала на окупованій території. В 1960 р. відновлена в партії. До війни працювала зав. дитсадком, а після війни теж працювала недовгий час зав. дитсадком. Під час фашистської окупації м. Лебедина вона була членом групи № 4 Лебединської міської підпільної організації. Виконувала обов’язки зв’язківця поміж Лебединською і Будильською підпільними організаціями. В січні 1943 р. будильська підпільна організація звернулася до лебединської з проханням допомогти їм зброєю. Лебединці порадившись вирішили дати будильчанам 18 гвинтівок і декілька сот патронів до них. Повезти зброю згодився шофер лісгоспу Яковенко, а експедитором в цій справі була Є.А. Пономаренко. Операція ця була небезпечною, але все вийшло вдало і благополучно. Під час другою окупації Пономаренко Є.А. була в глибокому тилу нашої країни. Її фотопортрет експонувався в краєзнавчому музеї, а вона була представлена до урядової нагороди, але після того (приблизно в 1964 р.) як Дудченко К.П. по невідомим причинам припинив дружні відносини з Пономаренко Є.А. і перестав бувати в них, портрет Пономаренко Є.А. знято з експозиції краєзнавчого музею, а в списку нагороджених підпільників її не було. Це так на неї вплинуло, що вона серйозно захворіла, а незабаром злягла в ліжко і 25 жовтня 1966 р. померла на 60-му році свого життя.

Олещенко Василь Гаврилович. 1899 р. народження в с. Хоменковому Липоводолинського району Сумської обл. Працював вчителем географії в Лебединських школах № 2 і 3. Був перед війною кандидатом в члени КПРС, але був виключений, як такий, що проживав на окупованій території і більше в партію не вступав. Проживаючи в Лебедині, під час окупації він був один з перших організаторів підпілля. Його було обрано членом підпільного комітету, він же був одноразово секретарем комітету і керівником підпільної групи № 4. Він організував вдома роботу радіоприймача, приймав систематично зведення Радінформбюро, передавав інформацію у другі групи для розмноження і розповсюдження по місту, складав листівки. В лютому 1943 р. коли вступили Радянські війська в Лебедин і підпільна організація припинила свою діяльність Олещенко В.Г. пішов в армію і служив в ній до кінця війни. За активну участь у підпільній організації нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Його портрет експонується в Лебединському краєзнавчому музеї. Після війни він довгий час хворів на астму і 4 квітня 1969 р. помер.

Линник Олександр Миколайович. 1893 р. народження. Уродженець с В.-Вистороп Лебединського району. Член КПРС з 1930 р. З 1933 р. і до 1938 р. працював головою колгоспу «Шлях Леніна» в с. Горки. В 1937 р. обраний головою Лебединського райвиконкому. За постановою бюро Сумського обкому КПУ України Линник О.М. разом з першим секретарем райкому партії Сердюком І.І. другим секретарем РК КПУ України Іщенком І.Г. були залишені в тилу для керівництва всією підпільною і партизанською роботою в Лебединському районі, але 9 жовтня 1941 р. всі троє залишивши напризволяще підпільну роботу і свавільно виїхали в глибокий тил. В 1943 р. Линник О.М. повернувся з евакуації і декілька місяців працював секретарем Лебединського райкому партії, після чого працював на партійний роботі в західних областях України. З 1946 р. працював в Лебедині директором мебельної фабрики, директором швейної фабрики і головою шевської артілі «Нове життя». З 1956 р. ніде не працював, одержувів персональну пенсію 100 карбованців.

Фролов Андрій Іванович. 1890 р. народження. Уродженець і мешканець с. Семенівка Боровеньківської сільради Лебединського району. Активний учасник партизанського руху під час громадянської війни. Після закінчення громадянської війни командував загоном по боротьбі із контрреволюцією при лебединській надзвичайній комісії, потім працював начальником карного розшуку при Лебединській міліції, завідувачем відділення Будильського радгоспу, а з 1925 р. лісником будильського лісництва. Під час Великої Вітчизняної війни Фролов А.І. сам організував партизанській загін з мешканців с. Семенівки і навколішних хуторів і успішно проводив операції на Гадяцькому шляху. 15 липня 1943 р. за наказом українського штаба партизанського руху Фролову А.І. надано було розпорядження організувати партизанський загін в кількості 28 чоловік для виконання в тилу ворога спеціального завдання. Фролов А.І. з честю виконував всі операції, за що мав подяку від Хрущова М.С. і нагороджений медаллю «Партизана Вітчизняної війни I ступеня». Після закінчення Вітчизняної війни Фролов А.І. весь час проживав в с. Семенівці і працював лісником колгоспу «Прогрес». 18 лютого 1964 р. Фролов А.І. помер від параличу серця. Похований на кладовищі с. Семенівки Боровеньківської сільради.

Карпов Василь Тимофійович. 1905 р. народження. Уродженець і мешканець с. Будилка Лебединського району. До війни працював інструктором Лебединського райкому КП України. Під час війни залишився в с. Будилка, де зорганізував досить велику підпільну групу, яка згодом мала тісний контакт з Лебединською підпільною організацією. В кінці 1942 р. організація мала свій невеликий озброєний загін і в лютому 1943 р. діяв разом з Лебединським озброєним загоном. Карпов В.Т. був виключений з партії, як такий, що проживав на окупований території, але в 1960 р. його відновлено в партії. Після війни він працював завгоспом в Будильській середній школі, а потім лісником будильського колгоспу «Україна». 8 березня 1972 р. він трагічно загинув. Поховано його на будильському кладовищі.

Зеленський Дмитро Никифорович. 1899 р. народження. Працював лісником Лебединського лісництва. Проживав в лісовій сторожці в урочищі Гути над шляхом у Михайлівку. Він мав тісний зв’язок з партизанами, часто бував у них в землянці, передавав всі відомості, які йому довелося почути в м. Лебедині, подавав велику допомогу харчами. 3 березня 1942 р. Граціанова Є.О. і Показанець А.С. пішли в землянку і сказали, що у Граціанової Є.О. є на цілу підводу продуктів харчування, які вона може передати партизанам. Командування загону сказало, що коней і дрог у них немає, а цю роботу може виконати лісник Зеленський Д.Н. Йдучи до дому вони зайшли до нього, який на їх щастя був дома. Вони розповіли чого прийшли і по якій справі. Зеленський Д.Н. згодився перевезти продукти від Гра ціанової Є.О. до партизанів, але сказав, що почуває він себе погано, і що завтра запряже коня і все це зробить його син Зеленський Василь Дмитрович. На другий день ранком були заарештовані Граціанова Є.О., Показанець А.С., Зеленський Д.Н. і Зеленський В.Д. 6 березня 1942 р. були розстріляні Зеленський Д.Н., його син Зеленський В.Д. (17 років) і Граціанова Є.О. Показанець була випущена на волю. Про Зеленських Д.Н. і В.Д. ніде не згадується і навіть невідомо де їх останки.

Вербицький Павло Олександрович. 1902 р. народження. Уродженець м. Москви. В Лебедині проживав з 1921 р. і до 5 травня 1942 р. Член КПРС. Працював слюсарем держмлина, а в 1931 р. райком партії направив його, як двадцатип’ятитисячника, головою правління бережківського колгоспу «Червона Зоря», потім він був  головою боровенківського колгоспу «Червоний партизан», колгоспу ім. Шевченка (Шульгівка), директором електростанції і директором держмлина. З жовтня 1941 р. він був рядовим бійцем партизанського загону № 1 (під командою Карпова К.Г.) В усіх боях загону з фашистами і поліцаями Вербицький П.О. приймав активну участь. 5 травня 1942 р. Вербицький П.О. під час бою з окупантами загинув смертю хоробрих. Останки його поховані в братській могилі партизан в саду Червоної Армії (Троїцький сад) по Михайлівській вулиці. Портрет Вербицького П.О. експонується в краєзнавчому музеї.

Ярошенко Трохим Андрійович. Рядовий боєць партизанського загону № 1. 1896 р. народження. Член КПРС. Уродженець м. Лебедина. Працював головою правління колгоспу «Червоний лан» в с. В.-Вистороп. Вибув з партизанського загону за власним бажанням в листопаді 1941 р. і проживав вдома, в м. Лебедині, по вул. Кобіжча. 19 березня 1942 р. повішений німцями в Лебедині, як партизан.

Стеблинка Григорій Іванович. Рядовий боєць. Працював головою куданівського колгоспу ім. Дзержинського. Вибув із загону за власним бажанням в листопаді 1941 р. і всю війну переховувався на хуторах Лебединського району.