Вітчизняна війна на Лебединщині (частина VІ)

Підпільна патріотична організація в м. Лебедині

В березні 1942 р. місцевий вчитель Олещенко Василь Гаврилович зустрівши своїх знайомих Білик Тетяну Василівну і Неспрядько Марію Григорівну в розмові висловив думку, що непогано було б довести до населення нашого міста правду про стан на фронті, так як німці через пресу і радіо розповсюджують всяку нісенітницю і народ, власно кажучи, дезорієнтований. Обережно пошепки він повідомив, що у нього є радіоприймач і він регулярно слухає зведення Радінформбюро і передачі з Москви. Білик Т.В. і Неспрядько М.Г. підтримали його думку, що насправді не погано було б приймати зведення, розмножувати їх від руки і розклеювати вечорами в багатолюдних місцях.

В квітні місяці ця робота була повністю налагоджена. Люди, прочитавши зведення, розклеєне на парканах передавали усно один другому правду про стан на фронтах. Це піднімало їх настрій і віру у визволення їх від фашистської неволі. Німці були стурбовані наявності в місті якоїсь організації, яка проводила агітаційну роботу не на їх користь. Вживались заходи до виявлення цієї підпільної організації, але не дивлячись на це, зведення Радінформбюро систематично розклеювались на парканах або розкидались по вулицях.

16 лютого 1942 р. в Лебедин приїхав з родиною Сергій Павлович Ронко (Роєнко), який до війни працював в Ромнах головою правління якоїсь промпартілі. Хворіючи відкритою формою туберкульозу легенів, він не зміг у сувору зиму 1941 р. евакуюватися на схід країни і проїхавши на підводі кілометрів 100, будучи хворим і розслабленим зупинився у матері дружини – Харченко Ганни Григорівни. Через те, що поліція м. Лебедина не знала Ронка С.П. хто він і де він раніше працював, то на нього не звернули особливої уваги і в квітні 1942 р. його залучили на роботу по очистці міста від сміття. В цей час він зв’язався з військовополоненими, які працювали в майстерні по ремонту відібраних у населення велосипедів і незабаром потоваришував з ними. В цій майстерні було відділення, де військовополонені ремонтували вітчизняну зброю для озброєння поліції. Гвинтівки привозили на підводі навалом забирали відремонтовані теж навалом, як дрова. Ця майстерня була підвладна управлінню поліції. Особливого обліку зброї не було. Запис прийнятих і виданих після ремонту гвинтівок вівся на фанері, що висіла на стіні без розписок. Частина гвинтівок витрачалась на запасні частини для ремонту інших гвинтівок. В кінці квітня місяця 1942 р. слюсарів (військовополонених) німці відправили з Лебедина в інше місце. Перед своїм від’їздом вони виконали прохання Ронка С.П. про передачу йому для партизанів зброї скільки можна і передали йому 28 наших вітчизняних гвинтівок, 2 ручних кулемета і 3000 патронів до них. Все це підводою було відправлено на Пилипінську вулицю, де і заховано у напівзруйнованому сараї, господар якого евакуювався з родиною, покинувши подвір’я напризволяще.

Познайомившись через свою тещу Харченко Ганну Григорівну з Білик Т.В., яка до речі була ще й сусідкою, Ронко С.П. через декілька днів почав вести розмову на здогад про те, що треба б що-небудь робити для Батьківщини в таку скрутну годину. Білик Т.В. згодилась на цю пропозицію і додала, що вони вже щось роблять, хоч ще й замало і назвала прізвище Олещенка В.Г.

17 травня 1942 р. зібрались у будинку № 8 по вул. Дешевенька (господарі будинку Харченко Іван Данилович і Харченко Ганна Григорівна – тесть і теща Ронка С.П.) Білк Т.В., Олещенко В.Г., Ронко С.П. Це були перші організаційні збори підпільної організації. Головував на цьому засіданні Ронко С.П. секретарював Олещенко В.Г. На порядку денному були такі питання:

1) Агітаційно-пропагандистська робота серед населення, проти німецьких окупантів і їх посібників.

По цьому питанню було ухвалено і надалі продовжувати прийом радіо-зведень Радінформбюро, розмноження їх і розповсюдження серед населення.

2) Складання антифашистських листівок і розповсюдження їх серед населення району.

Складання тексту листівок доручено було Олещенку В.Г., а розповсюдження їх Білик Т.В. для чого залучити комсомольську молодь.

3) Агітація серед населення проти добровільного виїзду до Німеччини і вступу в їх армію.

Всім членам організації (Ронко С.П., Білик Т.В. і Олещенко В.Г.) залучити для цієї роботи комсомольську молодь, яку ретельно проінструктувати).

Виконуючи рішення активу підпільної організації від 17 травня 1942 р., Білик Т.В. підібрала невелику групу молоді з комсомольців, безмежно відданих Батьківщині: Башля Володимир Григорович, Кузьминський Олександр Васильович, Литвиненко Микола Михайлович і Лампак Юрій. На початку своєї організації група займалась розмноженням зведень Радінформбюро. Зведення писались від руки на аркушах зошита чітким почерком. Вони ж і розклеювали зведення на парканах. Через деякий час, крім зведень, розмножували ще й листівки. Одного разу Литвиненко М. сказав, що у нього є радіоприймач і він постарається прийняти зведення. Спроба вдавалася на відмінно. З цього дня Литвиненко М. систематично приймав зведення і приносив до керівника групи Білик Т.В., а тут вже було організовано розмноження і розповсюдження. Таким чином у підпільній організації було два радіоприймача – у Олещенка В.Г. і Литвиненка М.М.

В кінці травня 1942 р. у Білик Т.В. переховувалась від мобілізації в Німеччину колишня учениця Лебединської школи № 2 Антоніна Зелена. Одного разу вона сказала, зо знає одного військовополоненого офіцера по прізвищу Прошкін, відданого Радянській владі, який щось організовує, якусь групу, і що чи згодна була б Т.В. Білик познайомитись з цією людиною. Через деякий час домовились зустрічатись з ним у Олійник Лідії Денисівни (комсомолка). На зустріч під час розмови було встановлено, що у Прошкіна Василя Павловича є підпільна група молоді-комсомольців, мета якої всіма засобами і методами вести вперту боротьбу з окупантами допомагаючи Червоній Армії подолати ворога. Така ж група є і у Білик Т.В. Прошкін В.П. запропонував об’єднати зусилля двох груп  допомагати один одному. На цьому дійшли до згоди і домовились через день знов зустрітись. На другому побаченні Прошкін В.П. запропонував, щоб обидві групи, кожна окремо, прийняли клятву, текст якої він і дав. Через декілька днів. Білик Т.В. зібрала всю свою групу на квартирі Багулі В., де перед групою прийняла сама клятву, а потім вже Білик Т.В. приймала клятву від кожного члена групи окремо. Під текстом клятви кожний член групи ставив свій підпис. Текст клятви такий.

Клятва народного месника

“Вступаючи у бойову молодіжну організацію «Народні месники» я даю клятву бути відданим до кінця своїй Радянській Батьківщині, своєму народу, і не шкодуючи життя боротися проти німецьких окупантів і їх лакеїв – буржуазних націоналістів”.

Знаходячись у глибокому німецькому тилу, я клянусь чесно і самовіддано виконувати всі бойові завдання організації і всіма засобами сприяти підриву і розладу військової і економічної сили ворога.

На кожну дію і криваву вихватку фашистів в тилу і на фронті клянусь відповідати підривали і підпалами військово-економічних об’єктів, псуванням і руйнуванням ліній зв’язку і шляхів сполучення.

За першим закликом організації «Народні месники» зі зброєю в руках виступити проти ворога, за честь Батьківщини, за сльози і кров нашого народу».

Клятву прийняли: Підпис.

В червні 1942 р. на квартирі Білик Т.В. відбулося друге засідання підпільного комітету, на якому були присутні: Ронко С.П., Білик Т.В., Олещенко В.Г., Медіокритська В.А. (лікар поліклініки). На порядку денному були такі питання:

1) Про залучення до підпільної організації молоді з членів ЛКСМУ.

Білик Т.В. доповіла про організацію підпільної групи молоді з числа комсомольців в складі: Багуля В.Г., Кузьминського О.В., Литвиненко М.М. і Лампак Юрій.

2) Про організацію підпільної групи серед медичних працівників.

Медіокритська В.А. доповіла, що нею організована підпільна група з числа медичних працівників і радянського активу у складі: Древаль Тимофій Трохимович – (працівник лікарняної аптеки), Загноймо Олексій Михайлович (секретар Поліклиніки), Скітцький (бухгалтер поліклініки), Глущенко (лікар), Алехова Олена Андріївна (дружина офіцера Радянської Армії), Руденко Кузьма Омелянович (завторгвідділом райспоживспілки). Ця група займалася видачею фіктивних довідок про хворобу молоді, яка підлягала відправці на роботу до Німеччини. З аптеки лікарні були взяті всі запаси цінних медикаментів і бинтів, які згодом були передані частинам Червоної Армії. Було видано багато бюлетенів про непрацездатність тих, що працювали на роботах підлеглих німецькому командуванню. В кабінеті лікаря Медіокритської В.А. була організована неодноразова явка членів підпільної групи.

3) Звіт про пророблену роботу і плани на майбутнє. Ронко С.П. сказав, що завдяки зв’язкам з працівниками вело-майстерні довелося добути 2 ручних кулемета, 28 гвинтівок і 3000 патронів до них. Все це переховується в напівзруйнованому сараї по Пилипінський вулиці, господарі якого виїхали з Лебедина.

Білик Т.В. сказала, що в Лебедині є ще одна підпільна група молоді, якою керує офіцер Червоної Армії Прошкін Василь Павлович. Ця група згодна об’єднатися з підпільною організацією міста для сумісних дій проти німецьких окупантів.

На початку липня 1942 р. на квартирі Білик Т. відбулося третє засідання підпільного комітету, на якому були присутні: Ронко С.П., Білик Т.В., Прошкін В.П. і Медіокритська В.А. На порядку денному були такі питання:

1) Про організацію підпільного комітету.

Ронко С.П. запропонував організувати Лебединський міський підпільний комітет в складі 5 чоловік. Персонально: Ронко С.П. (голова), Білик Т.В., Прошкін В.П. Медіокритська В.А. і Коростіль  О.Д. (до війни був заввідмісцьгоспом). Пропозиція Ронко С.П. була прийнята одноголосно.

2) Поточні питання. (Звіти керівників підпільних груп Білик Т.В. і Медіокритської В.А.).

В цей період були залучені до підпільної організації Чернов Юрій Іванович (лейтенант, оточенець), Михайлівський Федір Антонович (колгоспник колгоспу ім. Леніна), Іващенко Дмитро, Хоменко Андрій Васильович, Рощин Михайло Іванович (військовополонений), Новиков (капітан, оточенець), Павичева Марія Григорівна (вчителька с. Капустянці Синівського району), Копиця (директор Гудимівської семирічної школи) та інші.

Комітет постановив також приєднати до міської підпільної організації групу молоді на чолі з керівником Прошкіним В.П., якого ввести членом підпільного комітету.

Ще наприкінці липня 1942 р. підпільна організація м. Лебедина почула, що в с. Будилка є якась підпільна організація. Для розвідки і зв’язку з цією організацією комітетом була відряджена член організації з групи Ронка С.П. будильчанка родом – Пономаренко Єлизавета Андріївна. Проживаючи в с. Будилка деякий час як гостя у своїх родичів, Пономаренко Є.А. встановила, що дійсно в Будильці є підпільна патріотична організація, якою керує Карпов Василь Тимофійович. Між іншим Пономаренкові Є.А. добре відомий Карпов В.Т., а Карпов В.Т. дуже добре знає Пономаренко Є.А. Після неодноразових і тривалих розмов з Карповим В.Т. Пономаренкові Є.А. розповіла, що в Лебедині теж існує підпільна організація і не погано було б коли Карпов В.Т. і керівник лебединської підпільної організації (прізвища Ронка С.П. Пономаренко Є.А. доки що не сказала) побачились і домовились про взаємну допомогу і координацію дій, оскільки мета в обох організаціях одна – боротьба з окупантами.

Перше побачення з Карповим В.Т. відбулося на початку вересня 1942 р. в с. Будилка на квартирі у Березки Марка Лазаровича. На зустрічі були присутні: Карпов Василь Тимофійович, Ронко С.П., Березка Марко Лазарович і Березка Єлизавета Тихонівна (господарі будинку). Карпов В.Т. відрекомендувався як керівник підпільної організації с. Будилки і одночасно зв’язківець Линника О.М. і Устименка А.В. Карпов В.Т. сказав, що Линник О.М. і Устименко А.В. знаходяться в підпіллі і Карпов В.Т. бачиться з ними майже щодня. Вони просили передати партизанам і всім підпільним організаціям не робити до їхніх вказівок збройних суточок з окупантами, а займатись агітаційною роботою і діставати зброю. З тактичних міркувань Линник О.М. і Устименко А.В. не можуть побачитись ні з партизанським загоном, ні з керівниками підпільних організацій, а будуть передавати свої вказівки і розпорядження через Карпова В.Т. На цьому побаченні було домовлено про зв’язківців поміж обома підпільними організаціями. Від міської підпільної організації були виділені зв’язківцями Ронко Лідія Іванівна і Пономаренко Єлизавета Андріївна. Від Будильської підпільної організації Березка Єлизавета Тихонівна.

Незабаром після цієї зустрічі зв’язківець Будильскої підпільної організації передав прохання Карпова В.Т. передати для підпільної організації медикаменти, бинти, для льотного складу Червоної Армії обмундирування і валянки, а для Линина О.М. цивільний костюм і дещо з харчів. Бинти і медикаменти через декілька днів були відправлені в Будинку, передано також для Линника О.М. цивільний костюм, декілька смажених курей, пиріжки і коржі. Відносно нового обмундирування і валянок розпорядження Карпова В.Т. не було виконано через те, добути або придбати такі речі в Лебедині було не можна.

Зв’язок поміж Будилкою і Лебедином весь час підтримувався через зв’язківців двічі або тричі на місяць. Карпов В. весь час передавав розпорядження і вимоги тоном начальника, а Ронко С.П. все намагався виконати, як підлеглий і одночасно домагався побачення з Линником О.М. і Устименком А.В. Карпов В.Т. весь час казав, що ще не прийшов час коли Линник О.М. повинен об’явитись народу і про це своєчасно буде всім повідомлено.

Забігаючи трохи наперед слід сказати, що в цей час, про який йде мова, Линник О.М. спокійно проживав у глибокому тилу, десь за Волгою і не думав і не гадав про партизанів або підпільну роботу проти окупантів. Устименко А.В. чесно виконував обов’язки партизана Лебединського партизанського загону з самого початку і до кінця і йому навіть не снилося, що про нього ідуть такі балачки між Лебединською і Будильською підпільною організацією. Ні Лебедин, ні Будилка не знали, мабуть, де знаходиться Линник О.М. чи Устименко А.В., а тому вели балачки навдогад. Можливо, що Карпов В.Т. і знав де знаходиться Линник О.М. (в глибокому тилу), але мав вказівки вести розмови так, щоб партизани і підпільники знали, що керує ними Линник О.М., а можливо і Линник О.М., від’їзджаючи з Лебедина попрохав інструктора райкому партії Карпова В. казати так, що він нібито тут з ними, з партизанами, керує ними через Карпова В.Т. і разом з усіма веде нещадну боротьбу з окупантами. Сказати зараз чому велись такі розмови, для чого і з якою метою, не можна. Взагалі цей період в житті підпілля дуже похмурий.

В жовтні 1942 р. відбулося на квартирі Олещенка В.Г. четверте засідання підпільного комітету, на якому були присутні: Ронко С.П., Олещенко В.Г., Білик Т.В., Медіокритська В.А. і Прошкін В.П.

Були розглянуті поточні справи.

У зв’язку з тим, що Коростиль Олександр Дмитрович відмовився працювати в підпільній організації, на його місце членом підпільного комітету обрали Олещенка В.Г. Таким чином комітет був створений з таких осіб: Ронко Сергій Павлович (голова), Олещенко Василь Гаврилович (секретар), члени: Білик Тетяна Василівна, Прошкін Василь Павлович і Медиокритська Вікторія Антонівна. Цей склад комітету діяв до самого кінця його існування. На всі засідання писались по формі протоколи, які зберігалися до приходу Радянських військ.

На цьому засіданні Ронко С.П. доповів, що встановлено зв’язок з Будильською підпільною організацією через Карпова В.Т.

Тепер настав час коротенько розповісти про роботу підпільної організації в цілому, і зокрема, про життя і роботу груп та їх членів і керівників.

В підпільній організації існувало п’ять груп, керували якими члени підпільного комітету. Дві групи були молодіжні – це група Білик Т.В. і друга група – Прошкіна В.П. Складались вони виключно з комсомольців і виконували найбільш серйозні і відповідальні завдання. В підпільній організації була дуже сувора конспірація. Кожен член групи знав тільки склад своєї групи і керівника, чи є ще інші групи, а коли є, то хто в них працює він не знав. Одержавши завдання кожен член групи мовчки його виконував, не розмовляючи про це ні з ким, навіть з членом своєї групи або з своїм близькими родичами. Така була приблизно дисципліна і конспірація запроваджена і в Будільській підпільній організації. Завдяки таким методам роботи обидві організації уникли провалів і повністю зберегли свій склад до приходу Радянській Армії.

Тепер настав час коротенько розповісти про роботу підпільної організації в цілому і зокрема про життя і роботу груп.

Склад групи № 1 (керівник Білик Т.В.)

1. Багуля Володимир Григорович – комсомолець.
2. Литвиненко Микола Михайлович – комсомолець
3. Лампак Юрій Михайлович – комсомолець

Склад групи № 2 (керівник Прошкін В.П.)

1.Олійник Лідія Денисівна – комсомолка
2. Дерев’янка Григорій Васильович – комсомолець
3. Дерев’янка Сергій Миколайович – комсомолець
4. Зелена Антоніна – комсомолка
5. Колісник Леонід – комсомолець

Склад групи № 3 (керівник Медіокритська В.А.)

1. Древаль Тимофій Трохимович – працівник лікарняної аптеки
2. Загнойко Олексій Михайлович – секретар поліклініки
3. Скитцький – бухгалтер поліклініки
4. Глущенко – лікар поліклініки
5. Алехова Олена Андріївна (дружина офіцера Рад. Армії)
6. Руденко Кузьма Омелянович – завторгвідділом райспоживспілки
7. Литвиненко Михайло Михайлович – комсомолець.

Склад групи № 4 (керівник Ронко С.П.)

1. Пономаренко Єлизавета Андріївна – домогосподарка
2. Чернов Юрій Іванович – лейтенант, оточенець
3. Пивоварова Марія Іванівна – домогосподарка
4. Михайлівський Федір Антонович – колгоспник к-пу ім. Леніна.

Склад групи № 5 (керівник Олещенко В.Г.)

1. Олещенко Ганна Гнатівна – вчителька
2. Олещенко Олександр Васильович – учень школи

Разом ,в усіх п’яти групах з керівниками, було 28 чоловік. Крім них були ще окремі особи, які не лічились в групах, але виконували окремі доручення підпільного комітету. Це Іваненко Дмитро, Хоменко Андрій Васильович, Рощин Михайло Іванович (оточенець), Новиков (капітан, оточенець), Савичова Марія Григорівна (вчителька с. Капустянці), Копиця (директор Гудимівсбкої семирічної школи), Лотиш Степан Никифорович (їздовий пожежної команди), Голуб Іван Васильович (завгосп гужтранспорту міськради), Валін Павло Петрович (капітан, оточенець).

Кожен член групи мав якесь певне завдання, яке йому давав керівник групи. Так в групі № 1 (керівник Білик Т.В.), Багуля В., Кузьминський О. і Лампак Ю. розмножували зведення Радінформбюро. Маючи радіоприймач приймали зведення Радінформбюро і передали керівнику групи Білик Т.В. Литвиненко М. знав добре німецьку мову і підпільний комітет дав йому завдання влаштуватись працювати перекладачем в Чернецький табір військовополонених. Незабаром Литвиненко М. влаштувався діловодом в контору табору і одночасно був і перекладачем. Увійшовши в довіру командування він викрав бланки посвідчень з печаткою табору, які потім використовувались для вручення військовополоненим, які тікали з табору. Частина військовополонених за висновками наших лікарів Медіокритської В. і Глущенко визнані були тяжкохворими, яким потрібно було лікуватись у лікарні. Відпочивши і зміцнівши фізично ці «хворі» виписувались у табір, але ввечері з’являлись у лікарні підпільники, які приносили з собою цивільний одяг, харчі і посвідчення табору про відпущення військовополоненого, манівцями та городами виводили їх у лісопарк, а там – «скатертю дорога». Ось ці вищезгадані хлопці й займалися цією роботою. Всього допомогли втекти з табору близько 80 військовополонених, серед них був і Сабуров Серафим Петрович автор книжки «Завжди солдат», в якій він згадує про втечу разом з Рощиним М.І. з Чернецького табору.

В групі № 2 (керівник Прошкін В.П.) Дерев’янка Сергій працював учнем Лебединського земельного бюро і мав по службі доступ до матеріалів, які торкались економіки району. Відомості про пограбування району фашистами і про розстріли мирного населення використовувались у листівках і в усній пропаганді серед населення. Цей же Дерев’янка С. викрав німецьку печатку, яка потім використовувалась при підробці документів. Зелена А. і Олійник Л. займались розклеюванням листівок по місту. Колісник Л. складав і розмножував листівки і вів облік зрадників. Дерев’янка Григорій займався збиранням і переховуванням зброї. Всі члени групи, крім цієї роботи, займалися ще й розвідкою.

В групі № 3 (керівник Медіокритська В.А.) лікар Глущенко і Медіокритська В.А. видали близько 600 фіктивних документів про хвороби молоді, яка була визначена для відправки на роботи до Німеччини. Одночасно на них складались історії хвороб, викликались інфекційні хвороби, шляхом натирання обличчя і рук акрихіном, який надавав людині вигляд хворого, опіки, визначалась малярія, туберкульоз та інші інфекційні хвороби. До групи була залучена лабораторія поліклініки, яка робила фіктивні аналізи. За вказівки групи зав. аптекою лікарні Древаль Т.Т. вилучив всі цінні медикаменти і перев’язочні матеріали, які згодом частково були використані для Будильської підпільної організації і госпіталю, який був організований при лікарні в кінці лютого і на початку березня 1943 р. Видано було багато фіктивних бюлетенів про тимчасову непрацездатність. Член групи Литвиненко М. організував вдома прийом по радіо зведень Радінформбюро, а Руденко К.О. розмножував їх і розповсюджував. Скитський складав листівки, а розмножував їх і розповсюджували Загноймо О.М. і Лехова О.А.

В групі № 4 (керівник Ронко С.П.) Пивоварова М.І., Ронко Л.І. і Михайлівський Ф.А. виконували окремі доручення керівника групи, як зв’язківці. Пономаренко Є.А. була зв’язківцем між Лебединською і Будильською підпільними організаціями і блискуче виконувала доручення підпільного комітету по доставці зброї (18 гвинтівок і патрони до них) Будильській підпільній організації. Чернов Ю.І. складав тексти листівок, вів розвідувальну роботу і організував озброєний загін, який почав діяти у другій половині лютого 1943 р.

В групі № 5 (керівник Олещенко В.Г.) Олещенко В.Г. мав свій радіоприймач по якому щодня приймав зведення Радінформбюро, а Олещенко Г.Г. і Олещенко О.В. розмножували їх і розповсюджували. Олещенко В.Г. був членом і секретарем підпільного комітету. Він же вів протоколи засідань комітету і облік проробленої роботи.

Німці здогадувались, що в місті є якась підпільна антифашистська організація, але їм так і не вдалося її виявити, не дивлячись на велику кількість таємних агентів, провокаторів і шпигунів. Невідомість існування підпільної організації примушувало німецьке керівництво збільшувати патрулювання, тримати у місті посилений військовий загін і жити весь час під загрозою терору, нападу, диверсій тощо.

В перший період своєї організації підпільники нашого міста почали з антифашистської пропаганди. В листівках широко використовувались факти дійсного стану на радянсько-німецькому фронті. У той період хитань і розгубленості, суть грабіжницької політики Гітлера і її дійсні цілі, стали очевидними навіть найбільш пасивній частині населення. Своїми загарбницькими діями гітлерівці викривали себе перед населенням як запеклі грабіжники і душителі народів. Ось про все це і писалось у листівках, яких підпільна організація за період свого існування випустила декілька десятків.

Підпільниками були випущені такі листівки: 1) «Гітлеровці – вбивці і душителі народів» – в цій листівці розповідалось населенню про те, в яку кабалу потрапили українські люди і як гітлерівці намагаються обдурити їх різними обіцянками; листівка закликала до опору фашистам; 2) «Батьківщина покарає вас, зрадники» – мова в листівці була про поліцаїв, націоналістів і інших зрадників; 3) «Німеччина – каторга» листівка випущена у зв’язку з примусовою мобілізацією молоді на каторжні роботи до Німеччини. Перераховувати всі листівки не має рації, але про останню листівку слід сказати декілька слів. Написана вона була і розповсюджена в місті напередодні втечі гітлерівців з Лебедина. Листівка попереджувала фашистів і їх посіпак в тому, що вони будуть суворо покарані за знищення ними міста і його головних об’єктів взяти під охорону електростанцію, млин, залізничну станцію, громадські будівлі і підприємства, оберігаючи їх від висадження в повітря. Складали в основному листівки Прошкін В.П., Олещенко В.Г. і Колісник Л, а переписували і розповсюджували більшість членів підпілля, в основному молодь.

Підпільний комітет та й самі підпільники були задоволені антигітлерівською пропагандою, яка велась систематично і в досить широкому масштабі (листівки, зведення Радінформбюро тощо), не погано велася й інша робота (медична група, сприяння втечі з табору військовополонених, організація саботажу в організаціях і на підприємствах), але підпілля не мало озброєного загону, та й сама присягла закликала до озброєної боротьби і ось на одному з засідань підпільного комітету вирішено було приступити до організації озброєного загону. Згуртувати цей загін і командувати ним було доручено члену підпільного комітету Прошкіну В.П., його заступником було затверджено Чернова Ю.І., а начальником боєпостачання Вауліна П.П.

В кінці грудня 1942 р. Білик Т.В. зустріла в місті старого знайомого Голуба Івана Васильовича (депутат) міськради, комірник гужтранспорту міськради) і розбалакавшись про своє життя, висловили один одному таку думку, що так далі жити не можна, що треба щось робити для прискорення приходу Червоної Армії. Тут Білик Т.В. сказала, що можна дещо зробити, але для цього треба мати зброю, а без неї будуть тільки одні балачки. На це Голуб І.В. сказав, що якщо є люди, то зброя буде і нехай за нею прийде до нього довірена людина. В кінці січня 1943 р. Прошкін В.П. разом з Голубом І.В. і їздовим Латишем Степаном Никифоровичем проїхали саньми в ліс Радянського лісництва, де Лотиш С.Н. і Голуб Г.В. вказали місце де була закопана зброя партизанського загону № 2 (командир загону Безкоровайний Т.П.). Через декілька днів Прошкін В.П., Валін П.П. і їздовий Лотиш С.Н. приїхали в ліс з ордером на хмиз. Там вони відкопали 12 вітчизняних гвинтівок і цинковий ящик патронів до них. Все це поклали на сани, а зверху накидали хмизу, зв’язали віжками і поїхали на Пилипинську вулицю. Лотиш, як їздовий сидів зверху на хмизові, а Прошкін В.П. і Ваулін П.П. йшли по тротуару, один з одного боку, а другий з другого на випадок затримки Латиша С.Н. німцями чи поліцаями, вступити з ними в бій (Прошкін В.П., Валін П.П. і Лотиш С.Н. мали при собі пістолети). Але все обійшлося благополучно і зброю склали в той сарай, про який вже згадувалося.

Валін П.П. всю зброю перевірив, почистив і змастив. Крім цієї зброї здобули ще близько двох десятків гвинтівок і патронів до них. Таким чином на кінець січня 1943 р. гвинтівок було більше, ніж людей в підпільній організації. В цей період Будильска підпільна організація звернулася до Лебединської з проханням допомогти їм зброєю. Лебединці порадившись вирішили дати будильчанам 18 гвинтівок і декілька сот патронів до них. Повезти зброю згодився шофер лісгоспу Яковенко, а експедитором в цій справі була Пономаренко Є.А. Операція ця була дуже небезпечно, бо коли б німці знали, що підпільна антифашистська організація переплавляє зброю для озброєних дій проти них, то Яковенко і Пономаренко Є.А. були б негайно розстріляні. Але все вийшло вдало і благополучно. На превеликий жаль, ми нічого не можемо сказати про подальшу долю Яковенка, а Пономаренко Є.А. жила ще довго після цього і вмерла 25 жовтня 1966 р.

З 15 лютого 1943 р. почалося бойове життя молоді, підпілля. Настав період евакуації німців з нашого міста. В цю ніч бойова група в складі 7 чоловік, а саме: Прошкін В.П. (командир групи), Дерев’янко Г.В., Дерев’янко С.М., Колісник Л., Валін П.П., Кулов С., Стегній М. озброєні як слід, зібралися біля ґудзикової фабрики і вирушили в район залізничної станції. В цей день німці готувалися відправити ешелон з награбованим майном: спирт, свині, шкіра, сіль, цукор і багато іншого продовольства. Загін відкрив по залізничній станції масовану стрілянину і кинули навіть декілька гранат. Німці, що були в цей час на вокзалі розбіглися хто куди і ешелон не пішов на Боромлю. Незабаром загін відійшов на старе місце до ґудзикової фабрики. Під час перестрілки з німцями було тяжко поранено робітнича залізничної станції Зеленого, який в цей момент опинився поміж двох вогнів. О другій половині ночі, в кінці Будильської вулиці, загоном була обстріляна група поліцаїв, які відступали з обозом на Гадяч. Одного зрадника було вбито, а решта поліцаїв розбіглося. Загін забрав з собою зброю побитих поліцаїв.

Коли на наступний день пішли чутки про те, що у Лебедині діє «партизанська група» (а це був невеликий загін з 7 чоловік), то до загону стали йти багато бажаючих прийняти участь у вигнанні фашистських загарбників нашого міста. До цього загону приєдналося понад 20 чоловік, в тому числі: Кошатко Й. (колишній заготовач гудзикової фабрики) Клюшник (колишній працівник ЦСУ), Мурай Т. (рахівник артілі «Перемога»), Храмцов (робітник держмлина), Савченко І.Ф., Стегній Микола та всі чоловіки підпільної організації.

16 лютого 1943 р. на допомогу лебедицям підійшли з с. Будилки озброєна група в кількості 15 чоловік (головним чином з оточенців) на чолі і під командою підполковника Радченка і колишнього співробітника МВС Сороки.

Після стрілянини, що вчинив загін 15 лютого на залізничній станції німці вийшли з Лебедина і покинули навіть ешелон з награбованим майном. Фашисти мабуть знали, що в Лебедин вступив великий партизанський загін і щоб не встрявати в сутичку з невідомим ворогом і вирішили краще вийти з міста.

З 16 лютого 1943 р. господарями міста біли підпільники. Біля всіх промислових об’єктів і складів в тому числі і біля ешелону була виставлена озброєна охорона, це не дало можливості злочинцям розграбувати державне майно. Штаб озброєного загону розмістився в приміщенні міліції по Охтирській вулиці.

17 лютого 1943 р. на Лебединський аеродром приземлився на заправку німецький бомбардирувальник «Фокке-Вульф» мабуть не знаючи, що німці вже залишили місто. Командир загону Прошкін В.П. відрядив в район аеродрому групу бійців з завданням захопити літак, а екіпаж знищити. Льотчиків було чотири і коли вони побачили озброєних людей, які наближалися, то почали відступати в напрямку с. Гудимівки весь час відстрілюючись. Під час перестрілки було легко поранено Стегнія Миколу і смертельно Храмова в живіт, якого не встигли довезти до лікарні як він помер. Біля с. Гудимівки через декілька днів було знайдено вбитого Савченка Івана Федоровича. Храмцов і Савченко І.Ф. були поховані на Покровському кладовищі. Всі чотири льотчика з бомбардувальника були вбиті, а їхня зброя була взята на озброєння загону. З літака було знято турельний кулемет і увесь запас патронів до нього. Незабаром літак було передано частинам Червоної Армії.

В цей же день Штепівська жандармерія не знаючи, що в Лебедині владу взяли в свої руки підпільники – подзвонили в Лебединську поліцію і запитала, що нового, яка обстановка і чи не можна дістати декілька підвод спирту з Будильського спиртзаводу. Прошкін В.П. який вів розмову по телефону дав зрозуміти штепівчанам, що вони балакають з начальником поліції. Він пообіцяв дати спирту, сказавши, щоб вислали підводи і під охороною поліції. Після обіду біля парку в канаві засіла озброєна група. О 16 годині декілька підвід під’їхати до місця засідки. Пролунала команда руки вгору. Поліцаї покидали гвинтівки. Селян, які виконували обов’язки їздових відпустили додому в Штепівку, а поліцаїв повели в штаб загону. Після допиту за розпорядженням керівників штабу, поліцаїв розстріляли у дворі школи № 6 (Михайлівська вулиця № 2).

18 лютого 1943 р. з Будильської вулиці у центр міста прибули якісь три особи гарно і тепло одягнені, які їхали в добрячих санках запряжених парою коней, а за ними слідком їхала друга підвода з охороною. Патруль затримав їх і доставив у штаб. Під час допиту виявилося, що відступало Білгородське начальство – заступник бургомістра, начальник земельного бюро і працівник гестапо Боровський. Охорона їх (поліцаї) намагалися втекти, але були вбиті. При обшуку в санках було знайдено великий запас продуктів, горілка, багато німецької ковбаси, новий гестапівський мундир Боровського, а також 250 тисяч карбованців радянських грошей і 100 тисяч німецьких марок. Зрадників тримали до приходу Червоної Армії. Після допиту за наказом начальника контррозвідки «СМЕРШ» старшого лейтенанта Чалого, вони були розстріляні бійцями загону підпільників у дворі райощадкаси (Замкова вулиця № 1).

На сторону загону перейшли декілька десятків власовців з частини, яка була розташована у військовому містечку. На цей час в руках загону опинилися, як полонені, не мала кількість гітлерівських солдат; були серед них чехи, поляки, італійці та різні темні особи дуже схожі на карних злочинців. І власовців і гітлерівських солдатів командування загону передало радянській контррозвідці. Потрапивши до рук загону поліцай Г.Барабаш (права рука начальника поліції І. Безкостого), який видав гестапо офіцера Радянської Армії, був розстріляний за наказом командування загону.

20 лютого 1943 р. капітан П. Валін і капітан С. Кулов, виконуючи наказ командування загону, встановили зв’язок з польовою розвідкою 183-ї стрілецької дивізії і розповіли їм про ситуацію в Лебедині.

З 15 лютого владу в Лебедині взяла в свої руки підпільна організація, яка керувала всім життям міста. Штаб цієї організації був у приміщенні, де зараз райфінвідділ. Озброєний загін підпільної організації виконував патрульну службу, стежив за порядком у місті, а також взяв під свою охорону всі промислові об’єкті: механічний завод, млин, електростанцію, лісгосп тощо і склади: заготзерно, райспоживспілку, заготскот.

21 лютого 1943 р. вдень війська Радянської Армії вступили в м. Лебедин.

На майдані проти кінотеатру була організована зустріч частин Червоної Армії, які вступили в Лебедин і проведено мітинг де з промовою виступив С. Ронко (Роєнко), який від імені підпільної організації і населення міста щиро дякував бійців за визволення міста від гітлерівської окупації і закликав населення пригостити наших визволителів хто чим зможе, зібрати скільки можна білизни, взуття і розтопити лазню, щоб помити наших бійців. Крім С. Ронка виступали з промовами командири частин і окремі бійці.

Надвечір було зібрано декілька сот комплектів чистої білизни. Чоловіки понатаскували дров і затопили лазню. Цей день був святом для лебединців. Кожен намагався чим-небудь пригостити бійців. Народу на вулицях було повно, всі понадівали найкращий одяг, йшла жвава розмова бійців з мешканцями міста, подекуди чути були співи.

В цей же день за погодженням з командуванням 183-ї стрілецької дивізії було видано три накази підпільної організації, які підписав В. Прошкін: 1) Про відміну німецьких наказів і розпоряджень; 2) Про реєстрацію поліцаїв, жандармів, перекладачів німецьких установ і власовців; 3) Про заходи, які забезпечують порядок і спокій в м. Лебедині. Згідно наказу № 2 були взяті на облік поліцаї, жандарми, власові, перекладачі, які не встигли втекти на захід. Всі вони в кількості близько 30 чоловік були під конвоєм відправлені в Тростянець в розпорядження армійської контррозвідки.

22 лютого 1943 р. підпільна організація передала 100-й стрілецькій дивізії (командир генерал-майор Перхорович Франц Йосипович) і 183-й стрілецькій дивізії (командир генерал-майор Костіцин) зерно продовольчих культур 5000 тонн, спирт 7 вагонів, великої рогатої худоби 407 голів, свиней 270 голів, коней 500 голів, меду 6 тонн, шкіряних товарів 1500 кілограмів, пальне 30 тонн, автомашин 4, велику кількість медикаментів. Було зібрано для бійців серед населення понад 500 пар білизни, багато теплого одягу і взуття. За передані матеріальні цінності командування дивізій винесло підпільній організації щиру подяку і видало офіційний документ.

Завдяки ініціативній групі жінок в цей же день в Лебедині було організовано госпіталь на 300 ліжок для поранених бійців і відкрита безкоштовна їдальня для бійців і командирів Радянської Армії.

23 лютого 1943 р. лебединці святкували разом з визволителями день Радянської Армії. Ввечері, в кінотеатрі, було урочисте засідання підпільної організації, представників Радянської Армії, робітників місцевих підприємств, на яке було запрошене населення міста.

Почала діяти електростанція, млин, пошта, лісгосп. Життя поступово входило у свою колію. Але мирній, творчій праці людей перешкоджали щоденні масові артилерійські обстріли м. Лебедина. Багато було зруйновано будинків на Кобіжчі, Зарудці, Гудимівській вулиці. Близько сотні цивільних людей загинуло від обстрілу і бомбардування. Німці в цей час були на горі понад Пслом – Михайлівка, Курган, Червлене, Пристайлове, Межиріч, а також в Будильці, Бішкіні.

23 лютого 1943 р. особливо жорстокі бої були біля Бішкіня, де вів бої полк під командою підполковника Носаля.

В цей час на Лебединській землі хоробро бився син уславленого героя громадянської війни В.І. Чапаєва – командир артилерійського полку 16-ої бригади Олександр Васильович Чапаєв, стійко стояв окремий батальйон майора Тарана, окремий дивізіон під командуванням Г.П. Воробйова, рота автоматників старшого лейтенанта О. Запальського. Протягом п’яти днів артилеристи О.В. Чапаєва вели уперті бої в районі Михайлівка – Курган-Червлене. Відбивши контратаки фашистів, радянські бійці до 28 лютого вийшли на лінію Гадяч-Лохвиця. Ворог шалено відбивався і, підтягнувши резерви на початку березня перейшов у контрнаступ. Частинам Радянської Армії довелось повернутись у Лебедин і протягом двох тижнів захищати місто. Чапаєвці відбивали за добу по 4-7 атак ворожої піхоти і танків. Штаб О. Чапаєва знаходився по Сумській вулиці – в будинку де зараз розміщується дитсадок; штаб 16-ої бригади був у приміщенні міськради (райсільгоспуправління).

За наказом командування стрілецьких дивізій підпільна організація провела мобілізацію дорослого населення Лебедина до лав червоної Армії.

4 березня 1943 р. всі чоловіки підпільної організації (військовозобов’язані) пішли в Радянську Армію і підпільна організація перестала існувати.

7 і 8 березня 1943 р., вранці, чути далекі артилерійські постріли з трьох боків міста. Вдень частіше стріляли і ближче. На Гудимівскій вулиці літак скинув фугасні і запалювальні бомби. Згоріла хата Зорича.

8 березня 1943 р. в кінотеатрі було проведено урочисто свято жінок, де з доповіддю виступила Марія Григорівна Неспрядько (керівник підпілля в с. Капустянці Синівського району).

9 березня 1943 р. було чути вранці бій в напрямку Бішкіня, а ввечері нібито під Будилкою, вдалечині видно велика заграва. Чути кулеметну і мінометну стрілянину.

10 березня 1943 р. з тактичних міркувань наші війська залишили Лебедин і майже всі підпільщики виступили в глибокий тил Радянського Союзу.

11 березня 1943 р. німецькі війська знову ввійшли в Лебедин і почався другий період окупації.

12 березня 1943 р. німецькі санітарні автомашини без кінця рухаються на захід і на схід. Через Лебедин пролетіло 54 німецьких бомбардувальники з заходу на схід.

13 березня 1943 р. до міста прибуло багато німецьких частин. Вночі літали літаки і десь щось бомбили.

14 березня 1943 р. день і ніч через Лебедин проходять німецькі частини, танки, автомашини, артилерія.

Підпільна антифашистська організація с. Будилка

Колишній інструктор Лебединського райкому КП України (до війни) Карпов Василь Тимофійович, уродженець  і мешканець с. Будилка, маючи дуже поганий зір не зміг служити в армії, через цю ваду не зміг бути корисним і в партизанському загоні. Але залишаючись проживати в с. Будилка, він зумів підібрати актив з відданих нашій Вітчизні людей і створив підпільну антифашистську організацію, яка діяла з 20 березня 1943 р. і до 29 серпня 1943 р., цебто до дня звільнення нашого району від німецько-фашистських загарбників.

Склад і дії підпільної організації

1. Карпов Василь Тимофійович – керівник підпільної організації. Уродженець с. Будилка. 1905 р. народження. Член КПРС. Працював інструктором Лебединського райкому КП України. Після війни працював завгоспом Будилської середньої школи.
2. Багуля Анастасія Спиридонівна – зв’язкова підпільної організації. 1902 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Будилка.
3. Березка Марко Лазарович – Рядовий боєць. 1901 р. народження. Член КПРС. Загинув у бою в 1943 р.
4. Березка Секлета Тихонівна. Зв’язкова підпільної організації. 1900 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Будилка.
5. Березів Данило Йосипович. Зв’язковий підпільної організації. 1886 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будилка.
6. Березів Іван Федорович. Рядовий боєць. 1925 р. народження. Б/п. Загинув у бою у березні 1943 р.
7. Білов Дмитро Кирилович. Рядовий боєць. 1906 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будилка.
8. Біловол Семен Терентійович. Рядовий боєць. 1907 р. народження. Б/п. Помер в 1945 р.
9. Величко Тихін Олексійович. Рядовий боєць. 1896 р. народження. Член КПРС. Загинув у бою в березні 1943 р.
10. Герус Федір Степанович. Рядовий боєць. 1911 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будилка.
11. Дірєнко Парасковія Митрофанівна. Зв’язкова підпільної організації. 1915 р. народження. Б/п. Місце проживання невідомо.
12. Дейкун Володимир Григорович. Рядовий боєць. 1925 р. народження. Б/п. Загинув на фронті в 1944 р.
13. Дремлюга Леонтій Прокопович. Рядовий боєць. 1922 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будилка.
14. Дремлюга Лука Прокопович. Рядовий боєць. 1914 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будилка.
15. Дяченко Марія Антонівна. Зв’язкова підпільної організації 1921 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Глушівка.
16. Закаблук Ганна Никифорівна. Зв’язкова підпільної організації. 1909 р. народження. Б/п. Померла.
17. Замана Іван Антонович. Рядовий боєць. 1893 р. народження. Б/п. Помер у 1962 р.
18. Згонник Яків Степанович. Зв’язковий підпільної організації. 1892 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. М-Бобрик.
19. Зозуля Віктор Федорович. Зв’язковий підпільної організації, 1929 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в Ново-Санжарському районі Полтавської області.
20. Іванов Федір Олексійович. Рядовий боєць 1896 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Влізьки.
21. Калениченко Андрій Ілліч. Зв’язковий підпільної організації, 1899 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будилка.
22. Калениченко Михайло Андрійович. Рядовий боєць. 1926 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в м. Охтирка Сумської області.
23. Калениченко Федора Данилівна. Зв’язкова підпільної організації. 1918 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Будилка.
24. Камчатний Григорій Іванович. Рядовий боєць. 1915 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. М.-Бобрик.
25. Камчатний Павло Федорович. Рядовий боєць. 1911 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. М.-Бобрик.
26. Камчатний Яків Наумович. Рядовий боєць. 1917 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в м. Вільнюс Литовської СРР.
27. Карпов Дмитро Григорович. Зв’язковий підпільної організації, 1888 р. народження. Б/п. Помер в 1958 р.
28. Качан Платон Якович. Рядовий боєць. 1905 р. народження. Б/п. Загинув на фронті у 1944 р.
29. Кир’яненко Пелагія Опентівна. Зв’язкова підпільної організації. 1898 р. народження. Б/п. Розстріляна німцями в 1943 р.
30. Клочко Василь Федорович. Рядовий боєць. 1904 р. народження. Б/п. Загинув у бою в 1943 р.
31. Клочко Іван Михайлович. Рядовий боєць. 1924 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будила.
32. Кнейчук Яків Семенович. Рядовий боєць. 1914 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будила.
33. Колісник Олексій Михайлович. Зв’язковий підпільної організації. 1910 р. народження. Член КПРС. Загинув на фронті в 1943 р.
34. Колодяжна Лукерія Іванівна. Зв’язкова підпільної організації. 1910 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Будилка.
35. Колодяжний Василь Аврамович. Зв’язковий підпільної організації. 1921 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в одному з сіл Будильської сільради.
36. Колодяжний Пилип Сидорович. Зв’язковий підпільної організації. 1914 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будилка.
37. Колодязний Федір Федорович. Рядовий боєць. 1906 р. народження. Член КПРС. Загинув у бою з поліцаями 22 липня 1943 р.
38. Кульомза Панас Васильович. Рядовий боєць. 1890-х р. народження. Член КПРС. Розстріляний німцями в лютому 1943 р.
39. Куркова Марія Тимофіївна. Зв’язкова підпільної організації. 1908 р. народження. Б/п. Розстріляна німцями в 1943 р.
40. Кучер Петро Захарович. Рядовий боєць. 1923 р. народження. Б/п. Після війни мешкала у В.-Писарівському районі Сумської області.
41. Мірошниченко Андрій Степанович. Рядовий боєць. Б/п. Загинув на фронті.
42. Мірошниченко Марія Аврамівна. Зв’язкова підпільної організації. 1915 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Будилка.
43. Никоненко Микола Семенович. Зв’язковий підпільної організації, ремонтував зброю. 1913 р. народження. Б/п. Місце проживання його невідоме.
44. Никоненко Нестір Семенович. Рядовий боєць. 1911р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будилка.
45. Овчаров Георгій Андрійович. Рядовий боєць. 1910 р. народження. Член КПРС. Після війни мешкав в с. Чупахівка Охтирського району.
46. Олійник Антон Данилович. Рядовий боєць. 1919 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Грушівка Будильської сільради.
47. Олійник Лідія Іванівна. Зв’язкова підпільної організації. 1920 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в Чернецькому радгоспі.
48. Орищенко Євдокія Харитонівна. Медична сестра підпільної організації. 1919 р. народження. Б/п. Загинула 7 березня 1943 р.
49. Павук Євдокія Лук’янівна. Постачала медикаменти підпільної організації. 1925 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Будилка.
50. Перевізна Марія Харитонівна. Зв’язкова підпільної організації. 1922 р. народження. Б/п. Загинула у бою в 1943 р.
51. Придатченко Катерина Романівна. Зв’язкова підпільної організації. 1922 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в Кримській області.
52. Придатченко Петро Герасимович. Рядовий боєць. 1907 р. народження. Член КПРС. Загинув у бою в 1943 р.
53. Радченко Надія Дмитрівна. Зв’язкова підпільної організації. 1909 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Будилка.
54. Радченко Павло Спиридонович. Рядовий боєць. 1894 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будилка.
55. Радченко Спиридон Прокопович. Зв’язковий підпільної організації. 1881 р. народження. Б/п. Помер.
56. Рева Пимон Власович. Зв’язковий підпільної організації. 1922 р. народження. Б/п. Розстріляний німцями в 1943 р.
57. Рева Улита Омелянівна. Зв’язкова підпільної організації. 1894 р. народження. Б/п. Розстріляна німцями в 1943 р.
58. Рудь Аніка Гнатівна. Зв’язкова підпільної організації. 1923 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Будилка.
59. Рудь Домна Іванівна. Зв’язкова підпільної організації. 1894 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Будилка.
60. Рева Поліна Пимонівна. Зв’язкова підпільної організації. 1922 р. народження. Б/п. Адреса місця проживання невідома.
61. Саламаха Павло Васильович. Зв’язковий підпільної організації. 1924 р. народження. Член КПРС. Після війни мешкав в м. Києві.
62. Свинаренко Григорій Пилипович. Рядовий боєць. 1915 р. народження. Б/п. Помер в 1960 р.
63. Сорока Микола Григорович. Зв’язковий підпільної організації. 1922 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будилка.
64. Сорока Олександр Григорович. Рядовий боєць. 1915 р. народження. Член КПРС. Після війни мешкав в м. Калуш Станіславської області.
65. Стебелинка Ніна Пилипівна. Зв’язкова підпільної організації. 1910р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Будильської сільради.
66. Степаненко Олександра Іванівна. Зв’язкова підпільної організації. 1917 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Глушівка Будильської сільради.
67. Тертишна Уляна Іванівна. Зв’язкова підпільної організації. 1896 р. народження. Б/п. Після війни мешкала в с. Будилка.
68. Томанчук Варвара Олімпіївна. Зв’язкова підпільної організації. 1920 р. народження. Член ЛКСМУ. Після війни мешкала в м. Ужгород, вулиця Шумна № 15.
69. Труфан Григорій Максимович. Зв’язковий підпільної організації. 1924 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будила.
70. Ушаков Микола Олександрович. Зв’язковий підпільної організації. 1920 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Михайлівка Макарівського району, Башкирської АСРР.
71. Шупак Григорій Лукич. Зв’язковий підпільної організації. 1888 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будила.
72. Шупик Іван Аврамович. Зв’язковий підпільної організації. 1909 р. народження. Б/п. Після війни мешкав в с. Будила.

Підпільна діяльність організації с. Будилки, в основному, полягала в проведенні агітаційно-масової роботи серед населення; розповсюдженні радянських листівок; повідомлень Радінформбюро; знищенні телефонного зв’язку; мінуванні шляху Лебедин-Гадяч, по якому проходили головні військові з’єднання німецьких військ; вони створювали такі умови, які не давали можливості відправляти на каторгу до Німеччини молодь, а також продукти харчуванні, гальмували виконання завдань німецької влади і командування. Влітку 1943 р. частина військовослужбовців, які виходили з оточення влилися в Будильську підпільну організацію і були в ній до звільнення Будилки від окупантів (кінець серпня 1943 р.), після чого влилися в Радянську Армію і пішли далі громити фашистів.

Список оточенців, які приймали участь в Будильській підпільній організації

1. Терехін-Коноводов Петро Іванович. Москва.
2. Рамзаєв Петро Олександрович. Марійська АРСР.
3. Апасеєв Олексій Іванович. Марійська АРСР.
4. Мартиненко Микола Кіндратович. Саратовська обл.
5. Камаліков Володимир Вікторович. Саратовска обл.
6. Сметанін Володимир Андрійович. 1923 р. Татарська АСРР.
7. Ніколаєв Серній Павлович. 1921 р. м. Ленінград.
8. Карманніков Сергій Петрович. 1916 р. Марійська АРСР.
9. Петров Сергій Макарович. 1920 р. Ярославська обл.
10. Єгоров Михайло Овсійович. 1915 р. Кіровська обл.
11. Кутічин Василь Григорович. 1909 р. Челябінська обл.
12. Овсяніков Володимир Васильович. 1916 р. Свердловська обл.
13. Головачов Костянтин Васильович. 1916 р. Свердловська обл.
14. Терещенко Семен Михайлович. 1911 р. Орловська обл.
15. Нікітін Іван Степанович. 1915 р. Орджонікідзівський кр.
16. Матвієнко Олексій Степанович. 1915 р. Куйбишевська обл.
17. Бєлозеров Олександр Якович. 1908 р. м. Алма-Ата.
18. Кіенцов Олександр Іванович. 1909 р. Кіровська обл.
19. Семенов Іван Дмитрович. 1908 р. Воронізька обл.
20. Мешков Володимир Якович. 1905 р. Київська обл.
21. Кузнєцов Володимир Степанович. 1913 р. м. Москва.
22. Логінов Віктор Якович. 1910 р. народження. м. Москва.
23. Семернін Андрій Васильович. 1918 р. Курська обл.
24. Забородін Павло Олександрович. 1923 р. Казахстан
25. Дорофеєв Борис Дмитрович. 1921 р. Алтайський край.
26. Луговський Петро Харитонович. 1909 р. Харківська обл.
27. Комендант Федір Федорович. 1906 р. Кам’янець-Подільський.
28. Єрефінков Іван Павлович. 1916 р. Смоленська обл.
29. Літучий Іван Костянтинович. 1919 р. Дніпропетровськ. обл.
30. Пряхін Василь Олексійович. 1914 р. Курська обл.

В серпні місяці 1943 р. підпільна організація, в основному, займалася розвідувальною роботою, і добуті нею дані передавала через своїх зв’язківців частинам Радянської Армії, які знаходилися недалеко від с. Будилка. В перших числах серпня було організовано озброєний загін, який почав активно діяти в другій декаді місяця, нападаючи на дрібні загони фашистів, поліцаїв і окремі автомашини з відступаючими. Такі операції проводилися здебільшого вночі. З приходом радянських військ в Будилку, підпільна організація припинила своє існування. Чоловіки призивного віку пішли в армію, а похилого віку і інваліди разом з жінками заходилися відбудовувати народне господарство села (колгосп, школу, лікарню тощо).

Продовження далі….