Вітчизняна війна на Лебединщині (частина ІV)

Продовжимо нашу бесіду згідно намічено плану. Всіма лісами району відав лісгосп, який не займався правильним введенням лісового господарства, а організував робітників для рубання лісу за вказівками німців. Ліс по хижацькі рубали цілий рік влітку і зимою в кількості, яку вимагали німці. На кінець окупації всі кращі лісонасадження були вирубані, що завдало величезної шкоди лісовому господарству. Великої шкоди завдала крадіжка деревини мешканцями сіл, через те, що організованої охорони лісу не було.

1952

Організація, яка б керувала мисливським господарства і полюванням не було. У населення мисливської зброї не було, так як вона в більшості була відібрана міліцією на початку війни, а ті, що по тим чи іншим причинам тоді не здали, в період окупації приховали її. Усякий постріл в лісі розглядався як партизанство. Спійманого зі зброєю в руках розстрілювали на місці як партизана. Так загинув відомий мисливець з с. Олександрівки Лобанів Григорій Іванович, який повертаючись з полювання з декільками забитими зайцями зустрівся біля млина з німцями, які забили його як партизана. Німці нічого не мали проти того, що полюванням займалися відповідальні працівники з місцевого керівного складу (Педосенко Василь Павлович, Безкостний Іван Данилович, Педосенко Євгеній Васильович і тому подібні). Полювали тільки на пернату дичину на польових озерах. Полювати в лісі боялися з-за можливої зустрічі з партизанами.

Державна торгівля зі вступом у місто німців зовсім припинила своє існування. Приватники крамниць не відкривали, через те, що не було ні продовольчих, ані промислових товарів. Зате багато було закусочних, паштетних і ресторанів, звичайно, привозних. Всі ці підприємства були дуже погано обладнані і мали жалюгідний вигляд. В асортименті закусок були майже виключно страви домашнього приготування: сало, яйця, домашня ковбаса, холодець, різні овочі и страви з них, фрукти і хлібні вироби, які зуміла виготовити господарка. Зовсім не було рибних страв, консервів, ситра, горілки, вина і тютюнових виробів. Правда з під прилавку потихеньку діставали самогон і додавали закусок, проте на вітринах або на полицях він не виставлявся. Основна торгівля була зосереджена на базарі. Тут все продавалося і купувалося відкрито, не обмежуючись у формуванні цін. Спекуляція процвітала на всю широчінь, з’явились маклера, які займались скуповуванням предметів потреби, а потім перепродували їх по високим цінам, набиваючи собі кишені грішми. Кустарі відкрито продавали свої вироби в більшості низької якості, але по дуже високим цінам. До сплати приймались радянські грошові знаки і німецькі окупаційні марки, які мали однаковий обіг. Німці відвідували базар де не купували, а вимінювали головним чином яйця за мило, сигарети і різні дрібушки (запальники, чубуки, авторучки тощо).

Абсолютна більшість мешканців міста не вірила в тривалість німецької влади і впевнена була, що рано чи пізно Радянська влада повернеться, а фашисти будуть вигнані з нашої священної землі. Окупацію вони вважали явищем тимчасовім і з жадобою слухали різні чутки і балачки про становище на фронті. У деяких були у підпіллі радіоприймачі, завдяки яким іноді їм доводилось слухати голос Москви і зведення Радянського Інформбюро. Ці зведення передавались одним другому, іноді факти перекручували, перебільшувались але слухали з великим інтересом. З жадобою перечитувались наші листівки, які скидали з літаків і хоч самі листівки після того як були прочитані знищувались, проте їх зміст передавався один другому. З захопленням населення приймало повідомлення про бойові дії партизан, радіючи їх успіхам і хоч незначні по розмірам операції, але в очах жителів здавались складною справою. В Лебедині все частіше стали розмовляти про те, що Радянська Армія перейшла в наступ і жене фашистів на захід.

1940

9 серпня 1942 р. замість заарештованих і відправлених до Німеччини керівників Лебединської адміністрації – Безкостого І.Д., Русанова і інших була призначена керівна верхівка, зокрема бургомістра було затверджено Міняйла Василя Михайловича (мешканець м. Охтирки. До війни працював рахівником в Охтирському відділенні Держбанку).

11 серпня 1942 р. відправлено великий ешелон молоді завербованих примусово на роботи в Німеччині.

24 листопада 1942 р. оголошено наказ комендатури про мобілізацію населення міста на очистку аеродрому.

3 лютого 1943 р. послали жерстяників по всьому місту збирати водостічні труби для залізних пічок на аеродромі.

11 лютого 1943 р. в місті багато п’яних німецьких і угорських офіцерів. Добре чути далеку гарматну стріляну. Через місто в день і вночі пересуваються фронтові частини, велика кількість автомашин з вантажем, проходила артилерія і танки. Відчувалось наближення фронту. Все частіше над містом пролітали радянські літаки, яких до речі німці дуже боялись.

17 лютого 1943 р. (середа) німці тікають з Лебедина. Горить приміщення школи № 1, Райбібліотеки (там де була німецька комендатура).

1950

18 лютого 1943 р. (четвер) німці підірвали військмістечко.

В лютнево-березневих боях 1943 р. на Лебединський землі хоробро бився син уславленого героя громадянської війни В. Чапаєва – Олександр. В ті дні О.В. Чапаєв був командиром артилерійського полку 16-ої бригади. 20 лютого 1943 р. бійці його полку і 100-ої стрілецької дивізії швидко дійшли до р. Псьол і 21 лютого (неділя) 1943 р. звільнили м. Лебедин від фашистів. В боях за Лебедин хоробро билися бійці окремого батальйону майора Тарана, окремого дивізіону під командуванням І.П. Воробйова і рота автоматників старшого лейтенанта О. Запольського.

Відступаючи німці завантажили ешелон награбованим майном на ст. Лебединська і в ніч на 21 лютого 1943 р. намагались його відправити, але група підпільників м. Лебедина на чолі з Прошкіним Василем Павловичем о 20 годині вечора підійшовши від ґудзикової фабрики раптом відкрила вогонь по ст. Лебединська, внаслідок якого перелякані німці розбіглися і ешелон не було відправлено. Під час стрілянини було поранено робітника залізничної станції, який випадково попав в зону вогню. Майно, яке було в ешелоні було передано частинам 40 армії: 100-ій стрілецькій дивізії командир генерал Перхорович Ф.Ф., 183-ій стрілецькій дивізії командир генерал Костіцин, 16 ИП – полковник Купін. Всього було передано цим частинам: свиней 270 голів, великої рогатої худоби 407 голів, коней близько 500 голів, спирту 6 вагонів, меду 6 тонн і багато іншого продовольства. Крім цього цим військовим частинам було передано 4 вантажних автомашини, один легковий автомобіль, пальних мастильних матеріалів 30 тонн. 100-й стрілецькій дивізії крім зазначених трофеїв було ще передано 1300 кілограмів вичиненої шкіри.

Протягом п’яти днів артилеристи О.В. Чапаєва вели уперті бої в районі Михайлівка-Курган-Чернеле. Відбивши контратаки фашистів, радянські частини до 28 лютого вийшли на лінію Гадяч-Лохвиця. Ворог шалено відбивався і, підтягнувши резерви на початку березня перейшов в контрнаступ. Частинам довелось повернутись в Лебедин і протягом двох тижнів захищати місто. Чапаєвці відбивали за добу по 5-7 атак ворожої піхоти і танків. Штаб О.В. Чапаєва знаходився по Сумський вулиці, а штаб 16-ої бригади був в приміщенні Міськради (там де зараз районне управління с.-господарства).

23 лютого 1943 р. жорстокі бої були біля Бишкіня, де вів бої полк під командуванням підполковника Носаля.

22 лютого 1943 р. організована була робота Міськради керівництво якої очолив Ронко С.П., обов’язки поліції виконувала озброєна група підпільників, якою командували Прошкін В.П. і Чернов І. Міськрада тимчасово розташувалась в будинку Райфінвідділу. В цей день почала працювати електростанція, забалакали гучномовці радіостанції. Народ заповнив всі вулиці, радісно зустрічали радянські війська, які проходили через місто, пригощали бійців хто чим зміг. На майдані проти будинку райфінвідділу відбувся мітинг на якому виступив з промовою Ронко С.П. Він звернувся до населення міста з проханням зібрати для бійців Радянської Армії білизни. Населення жваво відгукнулось на заклик і на другий день було зібрано близько 300 пар білизни. Затопили лазню і там же видавали бійцям, які милися чисту білизну. В цей день багато військ проходило через місто. Німецькі літаки бомбили військові обози по вул. Пушкіна, Охтирській, Щорса та інших.

Починаючи з вівторка 23 лютого 1943 р. німці з Чернечого щодня обстрілювали місто. Снаряди розривались в різних кінцях міста, але здебільшого по вул. Зарудка. Майже щодня налітали літаки, які скидали бомби і обстрілювали скупчення людей з кулеметів.

3 березня (середа) 1943 р. декілька разів німецькі літаки налітали на місто і бомбили. На Кобижчі були скинуті запалювальні бомби, від чого виникли пожежні, були жертви.

4 березня (четвер) 1943 р. видано наказ про евакуацію з Лебедина всіх чоловіків віком від 18 до 60 років.

5 і 6 березня (п’ятниця і субота) знову налітали німецькі літаки і скидали безцільно фугасні і запальні бомби. Наші зенітки стріляли по літаках. Знову на Кобижчі горіли хати.

7 і 8 березня (неділя і понеділок) 1943 р. чути відділені постріли гармат з трьох боків міста. Вдень частіше і нібито ближче. Німецькі літаки скидали фугасні й запалювальні бомби на Гудимівській вулиці. Згоріла хата Зорича.

1944

8 березня (понеділок) 1943 р. в міському кінотеатрі було урочисте засідання, присвячене Міжнародному жіночому дню. Незабаром після початку засідання почався артилерійський обстріл. Засідання було припинено, а учасники його розійшлися. Актив міста з цього дня день і ніч перебував в приміщенні де до війни була міліція, а тепер був штаб озброєної групи підпільного комітету. Тут же були напоготові і транспортні засоби.

9 березня (вівторок) 1943 р. було добре чути бій в бік Гусарівки, а ввечері в бік Будилки, вдалині видно велика заграва. Було чути кулеметну і мінометну стрілянину.

10 березня (середа) 1943 р. вночі і вранці актив вийшов з міста. Ранком чути було артилерійську стрілянину в бік Бишкіня і Будилки. Ввечері відійшли з Лебедина військові частини. З практичних міркувань командування фронту наказало прифронтовим частинам тимчасово залишати Лебедин. Актив міста і всі бажаючи евакуюватися їхали вузьким коридором, який з обох боків обстрілював ся кулеметним вогнем, через Рябушки, а потім шляхом, який проходе ліворуч Тростянця в напрямок на Бєлгород і Обоянь.

11 березня (четвер) 1943 р. німці знову в Лебедині. Тепер комендатура розташувалась в правому коридорі першого поверху виконкому (там де зараз райком комсомолу і відділ архітектури).

13 березня (субота) 1943 р. в Лебедин прибуло багато німецьких військових частин.

28 березня (неділя) 1943 р. опубліковано наказ німецької комендатури про здачу населенням пограбованого бензину, мастильних матеріалів і друкарських шрифтів та колонок, які були в поїзді на вокзалі 19 лютого 1943 р.

29 березня (понеділок) 1943 р. була заарештована Тачок Марія Михайлівна, 1914 року народження, яка проживала на майдані Волі. 9 квітня (п’ятниця) 1943 р. Тачок М.М. і 11 невідомих громадян були розстріляні, а трупи їх вивезені в канаву біля різниці.

10 квітня (субота) 1943 р. було розстріляно по невідомим причинам: Горошка Петра Матвійовича, 1884 р. народження, що проживав по Червоноармійський вулиці № 2 і Чорношвеця Юхима Юхимовича 1902 року народження. Трупи їх були вивезені в канаву біля різниці.

12 квітня (понеділок) 1943 р. розстріляні за зв’язок нібито з партизанами: Голуб Іван Ягорович 1905 року народження, Зелений Григорій Петрович 1908 року народження, Костюк Прокіп Калістратович 1908 року народження, Панченко Іван Петрович 1912 року народження, Хоменко Андрій Васильович 1905 року народження і Цебро Матвій Іванович 1910 року народження.

15 квітня (четвер) 1943 р. розстріляні по невідомим причинам: Вялков Іван Федорович, Грушка Павло Дмитрович, Макуха Микола Семенович 1922 року народження, Чопенко, Шульга.

20 травня 1943 р. оголошено наказ німецької комендатури про обов’язкову реєстрацію населення на біржі праці.

18 червня 1943 р. відправлено два ешелону людей в Німеччину на каторжні роботи.

Весь червень і липень німці розстрілювали вже не оголошуючи кого і за що. Розстрілювали здебільшого вночі і зразу ж трупи вивозили до різниці в канаву де сяк-так прикидали їх землею. За цей час встановити не можна кого розстріляли і за що.

4 серпня 1943 р. безперервним потоком пересуваються через Лебедин танки і гармати. Відчувається наближення фронту.

1935

7 серпня 1943 р. вдень і вночі з сходу на захід ідуть і їдуть німецькі частини. Німці насуплені і злі, як німецькі вівчарки.

8 серпня 1943 р. в Лебедин прибув штаб якоїсь великої воїнської частини німців. Для штабу цієї частини звільнені приміщення райміськуправи, земельного відділу і частина будинків по вул. К. Маркса.

10 серпня 1943 р. радянські літаки бомбили і стріляли з  кулеметів по військмістечку, де були німці, а також стріляли з літаків по німцях, які пересувались по Будильському шляху.

12 серпня 1943 р. німецькі санітарні автомашини пересуваються туди-сюди без кінця. Вдень через Лебедин пролетіло 54 німецьких бомбардувальника з заходу на схід.

13 серпня 1943 р. цілу ніч літали над містом літак і десь щось бомбили.

14 серпня 1943 р. рух німецьких військових частин через місто трохи зменшився. Чути гарматну стрілянину в бік Боромлі. Вночі літали радянські літаки, бомбили щось за Лебедином. По літаках стріляли німецькі зенітки.

18 серпня 1943 р. чути бій в бік Бишкіня. Великий рух німців на захід. Всю ніч чути було гарматну стрілянину і тріскотіння кулеметів та автоматів.

19 серпня 1943 р. висаджували в повітря військмістечко, стріляли німецькі батареї. На аеродром налітали радянські літаки. Три рази по 12 літаків в кожному нальоті. Ввечері важко було розібрати – чиї літаки, чиї гармати і чиї зенітки стріляють. В Лебедині є ще німці й вже з’явились наші бійці. О 9 годині вечора увійшли в Лебедин перші танкісти по Новопостроєній вулиці. Ввечері і вночі танки все пересувались через Лебедин на захід.

Лебедин звільняли в серпні 1943 р. війська 40-ої армії Воронізького фронту (командуючий фронтом генерал-лейтенант Москаленко Кирило Семенович) і війська 47-ої армії теж Воронізького фронту (командуючий фронтом генерал-лейтенант Корзун). Безпосередньо в боях за Лебедин приймали участь такі військові частини: 100-а ордена Леніна стрілецька дивізія під командуванням генерал-лейтенанта Тертичного Петра Вакуловича; 183-й окремий зенітний артилерійський дивізіон; 32-а винищувальна протитанкова бригада під командуванням Героя Радянського Союзу нині генерала в запасі (на 1961 рік) Купіна Івана Володимировича; 309-а стрілецька дивізія Героя Радянського Союзу полковника Льва; 3-ій механізований корпус Героя Радянського Союзу генерал-полковника Обухова Віктора Тимофійовича; артилерійський полк під командуванням нині (на 1961 рік) двічі Героя Радянського Союзу Генерал-майора артилерії Петрова Василя Степановича; 569 стрілецький полк під командуванням нині Героя Радянського Союзу генерал-майора Федотова Василя Миколайовича (тоді він підполковник).

1958

Бійці 569 стрілецького полку 19 серпня 1943 р. першими увірвалися в села Будилка, Боковенька, Бобове, Кам’яне і Селище. Бійці 309 стрілецької дивізії вели наступ від лісгоспу на Курган. В боях особливо відзначались бійці артилерійських підрозділів якими командували Петров В.С., Блохін І., Рибалко М. – нині відомий поет, Пузиков В. та інші. Особливо хоробро билися на Лебединській землі комсомолець Герой Радянського Союзу Краснов М., який особисто знищив сім танків ворога; командир гармати Григор’єв Микола Панасович, який знищив три танка, сержант Кучков, Костров, Алманязов, Петренко, Бурав і багато інших. В бою за Лебедин геройські загинув командир батальйону майор Таран, колишній професор математики Харківського Державного Університету; артилерист Хайкін; 17-річний командир Кулаков К. – син комісара бригади.

Після звільнення міста, декілька днів бої продовжувались за села Михайлівку і Курган. Танкові і піхотні частини ворога чинили шалений спір. Але їм не вдалося довго утриматися біля Псла. Бійці 309 і 959 стрілецьких полків разом з 249 полком 32 бригади під командуванням Борсоєва В.Б. розгромили ворога в районі сіл Михайлівка і Курган, а полки під командуванням Козіна і Литвиненка – у районі Будилки.

Особливо запеклі бої були в районі сіл Бишкіня і Ревок. Про один з епізодів цих боїв розповідає копія народного листа бойового подвигу сержанта Сергеєва Олексія Маркеловича.

10 серпня 1943 р. в районі населеного пункту Бишкінь, Сумської області противник зосередив великі сили, перейшов в наступ і намагався шляхом оточення знищити нашу частину. На вогневій позиції 1-го стрілецького батальйону 722 стрілецького полку наступала велика група противника в декілька разів перевершувала наші сили. По даним розвідки стало ясно, що батальйон попав в оточення. Командир батальйону з’ясувавши і уточнивши обстановку вирішив під прикриттям кулеметного вогню вивести батальйон з оточення. З цією метою він віддав свій наказ:

– Сержант Сергєєв, Ви залишаєтесь з своїм кулеметом на місці, треба за любу ціну затримати противника кулеметним вогнем.

І сержант відповів: товариш комбат, ваш наказ буде виконано. Загину за Батьківщину, але ворога затримаю.

1945

Швидко підготовивши свій станковий кулемет до відкриття вогню, тов. Сергєєв, підпустивши на близьку відстань німців, відкрив по них нищівний вогонь. Противник втративши понад 100 чоловік вбитими відхлинув, але відкрив шквальний мінометно-кулеметний вогонь по кулеметчику і вдруге перейшов в атаку. Друга атака також була відбита тов. Сергеєвим з великими втратами для противника. Противник перегрупував свої сили, в третій раз перейшов в атаку і тільки тоді ворожа куля примусила тов. Сергеєва випустити з рук кулемет, але й ця остання атака противника була відбита тов. Сергеєвим з великими для противника втратами. Завдяки мужністю і безстрашності тов. Сергеєва батальйон вийшов з оточення, зберігши живу силу і матеріальну частину. На полі бою залишилось понад 200 трупів німців, знищених тов. Сергеєвим.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 р. сержанту Сергеєву Олексію Маркеловичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

19 серпня 1943 р. ввечері частина радянсько-партійного активу прибула в Лебедин і негайно заходилась наводити порядок після тривалого часу окупації м. Лебедина. В цей же день 19 серпня 1943 р. було видано постанову партійного комітету Лебединського району такого змісту:

  • 1 Цього числа по м. Лебедину і населеним пунктом Лебединського району встановлюється Радянська влада. Всі закони і накази німецького командування відміняються.
  • 2. Надалі до особливого розпорядження всім відповідальним працівникам підприємств і колгоспів організувати і приступити до роботи.
  • 3. Всі бургомістри сільських управ і старости від посад усуваються.
  • 4 Підприємствам і колгоспам негайно організувати сторожову і пожежну охорону майна.
  • 5. Начальнику РС міліції у найближчий термін провести реєстрацію всіх робітників і службовців німецького командування бургомістрів, старост сільських управ, шуцполіцію, поліцію і перекладачів.
  • 6 Начальнику міліції організувати як по місту Лебедину так і по дільницям Сільрад робітниче-селянську міліцію.
  • 7. Начальнику міліції в найкоротший термін провести від всіх громадян збір вогнепальної і холодної зброї.

Лебединський партійний комітет.

Зразу після звільнення Лебедина від німецької окупації секретарем райкому партії був Линник Олександр Миколайович, головою виконкому райради Новиков Григорій Денисович, головою міськради Ронко Сергій Павлович, секретар райкому комсомолу Даріко Катерина Іванівна.

20 серпня 1943 р. німці вели артилерійський обстріл міста. В бік Будилки великий гуркіт бою. Весь час через місто йдуть Катюши і танки. За містом був повітряний бій, збито один німецький літак, а решта повтікали на захід.

Вже на другий день після вступу Радянської Армії до Лебедина почав діяти лісгосп. Тікаючи німці забрали запаси, мастильні матеріали і інше, але завдяки великій ініціативі робітників 21 серпня при лісгоспі працювали 3 кузні, майстерня по виготуванню та ремонту возів, саней, коліс. 31 серпня почав працювати лісопильний завод. Для робітників була відкрита їдальня.

21 серпня 1943 р. зранку було тихо, але з 10 годин почався артилерійський обстріл Лебедина з трьох боків, крім заходу. Весь день через місто йшли танки. Вночі було тихо.

22 і 23 серпня 1943 р. гармати стріляли по місту.

24 серпня 1943 р. зранку великий рух наших військ через місто на захід. Гарматна стрілянина за містом.

25 серпня 1943 р. в місті стало тихо. Вночі німці бомбили Лебедин.

26 серпня 1943 р. зранку було чути гарматну стрілянину в бік М-Бобрика. Увечері німецькі літаки обстрілювали Лебедин з кулеметів.

27 серпня 1943 р. зранку і вдень віддалена канонада на захід від міста.

28 серпня 1943 р. чути відділені бої на південний захід від Лебедина.

29 серпня 1943 р. зранку і вдень далекі бої в бік сіл Будилка і Влізьки.

29 серпня 1943 р. Лебединській район було повністю звільнено від німецьких окупантів.

31 серпня 1943 р. день був спокійний. Над вечір було чути далекий бій, який віддалявся все далі на захід.

З 1 вересня 1943 р. в Лебедині закінчилась бойова обстановка, а почався період мирної праці по відбудові зруйнованого народного господарства. З великими труднощами почала свою працю промисловість району. З першого вересня розпочато заняття в школах. Великі організаційні і матеріальні неполадки долали наші колгоспи переборюючи великі труднощі колгоспи району всім чим тільки змогли допомагали Радянській Армії, так колгосп «Вперед до соціалізму» Лебединської Міськради 1 вересня 1943 р. передав у фонд оборони 187 ц. зерна, 85 ц. картоплі, 53 ц. огірків, 58 ц. помідорів, 2 ц. цибулі.

1 вересня 1943 р. після звільнення нашого району від німецької окупації відбулася перша нарада голів сільрад та колгоспів. Вони розповіли на нараді про сумлінне відбудування колгоспного господарства, особливо збирання врожаю і посів озимини.

В серпні 1943 р. проживали в м. Лебедині: Ватутін Микола Федорович, генерал-армії командуючий Воронізьким фронтом, проживав в Лебедині по вул. Шкарупівка (тепер вулиця ім. Ватутіна будинок № 14 (Педосенка Василя Павловича); член Військової Ради Воронізького фронту генерал-лейтенант Хрущов Микита Сергійович, проживав в Лебедині по Піонерській вулиці № 50 (власник будинку Стрілянова Наталія Федорівна).

Список військовослужбовців, які загинули
в боях за визволення м. Лебедина
в 1943 році і поховані в м. Лебедині

Літній сад (двір готелю)

  1. Бабак Іван Макарович, капітан, 1920 р. народження, загинув 29 серпня 1943 року.
  2. Березовський Юхим, старший сержант 1900 р. народження, загинув 3 вересня 1943 р.
  3. Волох Анатолій Олександрович, сержант 1917 р. народження, загинув 12 вересня 1943 р.
  4. Калькунцев Валерій Олександрович, старший лейтенант, 1920 р. народження, загинув при аварії автомашини 31 серпня 1943 р. По другим матеріалам: Колкунцев Валентин, рядовий, 1921 р. народження, уродженець Воскресенська Московської області.
  5. Тараканов Борис Микитович, сержант 1913 р. народження, загинув 12 вересня 1943 р.
  6. Яковлєв Іван Никифорович, майор 1906 р. народження, загинув 29 серпня 1943 р.

Літній сад (біля ресторану)

  1. Гречухин Федір Іванович, підполковник, 1908 р. народження, загинув 8 вересня 1943 р.
  2. Єсіпов Пилип Степанович, підполковник, 1904 р. народження, загинув 8 вересня 1943 р.
  3. Жуганов Пантелеймон Іванович, старший лейтенант, загинув 8 вересня 1943 р.
  4. Зимовець Яків Дмитрович, 1908 р. народження, загинув 17 жовтня 1943 р.
  5. Попов А. Як., загинув 10 вересня 1943 р.

Майдан Волі (братська могила)

  1. Забелець Іван Максимович, лейтенант, 1916 р. народження, загинув 23 серпня 1943 р.
  2. Зухов Шафир Баймурович, майор 1915 р. народження, загинув 23 серпня 1943 р.
  3. Коротецький Іван Максимович, солдат, 1903 р. народження, загинув 22 серпня 1943 р.
  4. Прохоров Сергій Миколайович, старший лейтенант, 191… року народження, загинув 19 серпня 1943 р.
  5. Столяров Олександр Павлович, солдат 1919 р. народження, загинув 22 серпня 1943 р. народження.
  6. 6–10.   П`ять могил – прізвищ похованих невідомо.

Сад поліклініки

  1. Фролов Микола, лейтенант, технік, 1912 р. народження, загинув 12 вересня 1943 р.
  2. 2–7. Шість могил — прізвищ похованих невідомо. Загинули 12 вересня 1943 р.

Двір Чернелівської вул. № 16

  1. Александров Н.А., 1921 р. народження, загинув 8 вересня 1943 р.
  2. Бурусь М.М., старшина, 1917 р. народження, загинув 8 вересня 1943 р.
  3. Колесніков І.П., солдат, 1901 р. народження, загинув 8 вересня 1943 р.
  4. Фомін П.М., солдат, 1909 р. народження, загинув 17 вересня 1943 р.
  5. Чуприна П.А,, 1901 р. народження, загинув 8 вересня 1943 р.

Охтирська вулиця (біля Держбанку)

Лимар Анатолій Наумович, 1925 р. народження, загинув 19 серпня 1943 р.

 Замкова вул. № 1 (біля Райощадбанку)

  1. Попов Василь Васильович, старший сержант 1921 р. народження, загинув 20 серпня 1943 р.

В 1943 р. в приміщенні школи № 3 на Туєвому майдані було тимчасово відкрито прифронтовий госпіталь № 2023. В який направлялись поранені військовослужбовці для лікування. Частина з їх вмирали від тих чи інших причин і їх ховали недалеко від приміщення школи над дорогою в напрямку на Білодідів Луг приблизно в 100-120 метрах від школи. Це кладовище було огороджено і мало 65 могил. В цьому місці були поховані:

  1. Абрамович Леонід Степанович, старший лейтенант
  2. Байтаденко
  3. Воронов Петро Петрович, 1908 р. народження. Вмер 11 вересня 1943 р.
  4. Вялков М.М., 1925 р. народження
  5. Герасименко Василь Дмитрович, 1904 р. народження
  6. Гончаров Марко Федорович
  7. Дожиданов, сержант
  8. Долгов Олексій Іванович
  9. Денисов І.А., 1925 р. народження, сержант.
  10. Євсюков Василь Комов, 1914 р. народження. Вмер 10 вересня 1943 р.
  11. Єгзучані Степан Денисович
  12. Жиряков Михайло Миколайович, 1925 р. народження
  13. Ісламо Улан, 1909 р. народження
  14. Комаров Володимир Павлович, 1918 р. народження
  15. Коренко Василь
  16. Куклін
  17. Куклін Андрій Якимович 1924 р. народження
  18. Кузьмищев Василь
  19. Лог Юрій Іванович
  20. Мардин
  21. Марков Василь Артемович
  22. Невянцев Михайло Михайлович, 1914 р. народження. Вмер 13 вересня 1943 р.
  23. Науменко Н.З., 1912 р. народження.
  24. Панасенко А.М., 1903 р. народження.
  25. Попов Микола
  26. Тищенко Григорій Олексійович, 1906 р. народження.
  27. Сусанов Сухан, 1915 р. народження
  28. Суворов А.С., 1925 р. народження.
  29. Сергєєв Михайло Микитович, сержант, 1922 р. народження.
  30. Татищенко Ягор Маркович, 1926 р. народження
  31. Тиголев
  32. Тищенко
  33. Харін Артем Леонтійович 1900 р. народження.
  34. Хашеров Ахаз, 1915 р. народження
  35. Шолтиков Іван Петрович, 1923 р. народження
  36. Шовров Іван Григорович, сержант, 1908 р. народження.
  37. Щербенко Петро Олександрович.
  38. Ященко
  39. 39–65. Двадцять сім могил – прізвищ похованих невідомо.

Поховані в могилах: літній сад (двір готелю), 6 чоловік, літній сад (біля ресторану) 5 чоловік, Майдан Волі (братська могила) 10 чоловік, сад поліклініки 7 чоловік, двір Чернелівської вул.. № 16 5 чоловік, Охтирська вул. (біля Держбанку), Замкова вул. (біля Райощадбанку) 1 чоловік і біля школи № 3 65 чоловік, а всього в кількості 100 чоловік. 15 квітня 1952 р. викопані з могил останки 90 чоловік покладені в 14 домовинах і перепоховані в братську могилу в Троїцькому саду (ріжок вулиць Михайлівської, Піонерської і Партизанської). 10 чоловік військовослужбовців захованих на Майдані Волі біля братської могили героїв партизанської війни в братську могилу в Троїцькому саду перенесені не були. Керував роботою по перепохованню останків технік Міськради Карабан Петро Петрович.

12 лютого (четвер) 1942 р. всіх євреїв в кількості 32 чоловіка були вивезені на автомашинах в авіамістечко і там їх розстріляли, а трупи вкинули в льодовню, яку запалили. 13 вересня 1962 р. останки розстріляних євреїв були викопані вкладені в домовини і заховані в братській могилі на Мироносицькому кладовищі. Керував цією роботою підполковник запасу Дудченко Кость Матвійович.

Починаючи з травня і по жовтень 1962 р. підполковником запасу Дудченком Костем Матвійовичем проводилось виявлення могил похованих у різних місцях військовослужбовців, які загинули в Велику Вітчизняну війну 1941–1945 рр.

З лісів південної і західної частин м. Лебедина перенесені в братську могилу на хут. Губчин (Михайлівська вул.) останки:

  1. Молодецького Петра – офіцера-політпрацівника
  2. Курганського Василя. Гвардії рядового, розвідника
  3. 3-9. Сім могил-прізвища похованих невідомі.

19 серпня 1962 р. на цій братській могилі збудовано обеліск, який в цей день було урочисто відкрито.

З північної частини міста і навколишніх лісів та часткового з присадибних ділянок по вул. Короленка, а також з району Троїцького кладовища перенесено в братську могилу на Троїцькому кладовищі останки військовослужбовців, партизан і патріотів. Серед них: Філонов-Феоктистов Микола Іванович, сержант, 1918 р. народження, уродженець м. Ленінграда, якого німці повісили 28 січня 1942 р. за зв’язок з партизанами; Дудченко – партизан з х. Лісне В-Висторопської сільради. Прізвища останніх невідомі.

З східної частини міста, в районі саду колгоспу ім. Леніна, по Охтирській вулиці, біля залізниці в районі 25, 26 і 27 клм з військового містечка перенесено в братську могилу на Мироносицькому кладовищі 310 останків, в тому числі останки 32 розстріляних в військ містечку євреїв. Серед перепохованих: Приходько, лейтенант 1923 р. народження: Шамбасов Михайло С., рядовий 1922 р. народження. Прізвища останніх невідомі.

З території військового містечка в братську могилу на Покровському кладовищі перенесено 12 останків військовослужбовців, які загинули в Велику Вітчизняну війну. Прізвища їх невідомі.

9 травня 1963 р. урочисто відкрито пам’ятник на братській могилі на Мироносиць кому кладовищі, 19 серпня 1963 р. такий же пам’ятник відкрито на Троїцькому кладовищі, а 25 серпня 1963 р. і на Покровському кладовищі Велику організаторську роботу в перенесенні останків в братські могили, побудові і урочистому відкритті пам’ятників відіграв підполковник запасу Дудченко Кость Матвійович.

В вересні місяці 1943 р. останки партизан були вийняти з канави біля міської різниці і перепоховані з належним військовим почтом в братську могилу в Троїцькому саду (Михайлівська вулиця).

  1. Карпов Кіндрат Григорович, командир партизанського загону. Загинув 26 березня 1942 р.
  2. Романов Павло Семенович, заступник командира партизанського загону. Загинув 24 березня 1942 р.
  3. Камай Михайло Омелянович, комісар партизанського загону. Загинув 5 травня 1942 р.
  4. Теплюк Степан Самсонович, боєць загону. Загинув 25 березня 1942 р.
  5. Вербицький Павло Олександрович, боєць загону. Загинув 5 травня 1942 р.
  6. Пивоваров Петро Полікарпович, боєць загону-кулеметник. Загинув 5 травня 1942 р.
  7. Карпов Іван Остапович, боєць загону. Загинув 5 травня 1942 р.
  8. Славуцький Веніамін Афонович, боєць загону. Загинув 28 березня 1942 р.
  9. Антонов Олександр Іванович, боєць загону. Загинув 6 травня 1942 р.
  10. Лапоніг Павло Іванович, боєць загону. Загинув 5 травня 1942 р.
  11. Граціанова Євгенія Олександрівна, допомога партизанам харчами. Загинула 6 березня 1942 р.
  12. Калицький Федір Іванович, боєць загону. Загинув 5 травня 1942 р.

В червні 1946 р. над братською могилою загиблих партизан в Троїцькому саду встановлено залізобетонний монумент з надписом загиблих партизан. Урочистого відкриття не було. В 1967 р. була збудована надмогильна плита, а 19 липня (субота) 1969 р. об 11 годині відбулося відкриття скульптурної композиції на братській могилі партизан. Композиція роботи сумського скульптора Красножона Якова Денисовича. Композиція збудована по ініціативі і за клопотанням та турботами підполковника в запасі Дудченка Костянтина Матвійовича.

В Троїцькому саду заховано героя громадянської війни, командира партизанського загону, орденоносця Фролова Харитона Мусійовича, який вмер 18 січня 1940 р. Під час планування Троїцького саду і будування братської могили, загинувши під час Вітчизняної війни – могила Фролова Х.М. була зрівняна з землею.

Після перепоховання з поодиноких могил в різних кутках Лебедина і його околиць в братські могили і побудування на них надмогильних плит і скульптурних композицій по стану на 1 січня 1965 р. є в м. Лебедині сім братських могил, а саме:

  1. Братська могила військовослужбовців, які загинули в Велику Вітчизняну війну (Троїцькій сад) – 90 чол.
  2. Братська могила партизан Вітчизняної війни (Троїцькій сад) – 12 чол.
  3. Братська могила на Майдані Волі: бійців громадянської війни 22 чол. і бійців війни 10 чол. Разом – 32 чол.
  4. Братська могила на Михайлівської вул. – 9 чол.
  5. Братська могила на Мироносицькому кладовищі – 310 чол.
  6. Братська могила на Троїцькому кладовищі – 80 чол.
  7. Братська могила на Покровському кладовищі – 12 чол.

Разом поховано в 7 могилах 545 чоловік.

1938

Список осіб, які були позбавлені життя в Лебедині під час окупації.

  1. Антонов Олександр Іванович, партизан загону К.І. Карпова, 1910 р. народження, загинув 6 травня 1942 р.
  2. Берест Олександр Матвійович, 1910 р. народження.
  3. Безкоровайний Трифон Павлович, 1893 р. народження, член КПРС, розстріляний як заручник 2 грудня 1941 р.
  4. Богуславський Наум Вольфович, 1879 р. народження, розстріляний 12 лютого 1942 р., як єврей.
  5. Бурик Іван Степанович, 1922 р. народження.
  6. Бурлюк Федосій Ягорович, 1882 р. народження, розстріляний за зв’язок з партизанам 12 березня 1942 р.
  7. Василенко Петро Васильович, 1905 р. народження, розстріляний …травня 1942 р.
  8. Вейнблат, повішений 5 грудня 1942 р. за те, що не мав на грудях жовтого кольору зірки, проїжджаючи через Лебедин.
  9. Віктор, військовослужбовець Радянської Армії, розстріляний 14 лютого 1942 року.
  10. Вялков Іван Федорович, розстріляний 15 квітня 1942 р.
  11. Вербицький Павло Олександрович, 1902 р. народження, загинув 5 травня 1942 р.
  12. Голуб Іван Ягорович, 1905 р. народження, розстріляний 12 квітня 1943 р. за зв’язок, нібито, з партизанами.
  13. Гончаров Петро Миколайович.
  14. Горошко Іван Васильович, 1893 р. народження, член КПРС, розстріляний 2 грудня 1941 р., як заложник.
  15. Горошко Петро Матвійович, 1884 р. народження, розстріляний 10 квітня 1943 р.
  16. Горошко Федір Іванович, 1909 р. народження, член КПРС, розстріляний 2 грудня 1941 р., як заложник.
  17. Граціанова Євгенія Олександрівна, 1896 р. народження, член КПРС, розстріляна 6 березня 1942 р. за зв’язок з партизанами.
  18. Гречаниченко Іван Юхимович, 1906 р. народження, член КПРС, розстріляний 2 грудня 1941 р., як заложник.
  19. Гримайло Михайло Павлович, 1912 р. народження, розстріляний 12 жовтня 1942 р.
  20. Грушка Павло Дмитрович, 1920 р. народження, розстріляний 15 квітня 1943 р.
  21. Губенко Іван Абрамович, 1890 р. народження, член КПРС, розстріляний 2 грудня 1941 р. як заложник.
  22. Довбишева Євдокія Андріївна, 1920 р. народження, повішена 14 листопада 1941 р. за вбивство родичів.
  23. Жук Борис Павлович, 1906 р. народження, член КПРС, розстріляний 2 грудня 1941 р., як заложник.
  24. Журавка Павло Федорович, 1914 р. народження.
  25. Зелений Григорій Петрович, 1908 р. народження, розстріляний 12 квітня 1943 р.
  26. Зеленський Василь Дмитрович, 1924 р. народження, розстріляний 6 березня 1942 р., за зв’язок з партизанами.
  27. Зеленський Дмитро Никифорович, 1899 р. народження, розстріляний 6 березня 1942 р., за зв’язок з партизанами.
  28. Золотарьов Олексій Федорович, 1904 р. народження.
  29. Золотоверхий (з Гадяча), повішено 17 грудня 1941 р. за зв’язок з партизанами.
  30. Калицький Федір Іванович, партизан загону загинув 5 травня 1942 р.
  31. Калужський Олександр Мусійович, 1914 р. народження, розстріляний 12 лютого 1942 р., як єврей.
  32. Камай Михайло Омелянович, 1896 р. народження, член КПРС, комісар партизанського загону, загинув 5 травня 1942 р.
  33. Карацюба Омелян Пантелеймонович, 1904 р. народження, розстріляний 8 квітня 1942 р. за крадіжку німецької собаки.
  34. Карпов Іван Остапович, 1897 р. народження, член КПРС, боєць партизанського загону, загинув 5 травня 1942 р.
  35. Карпов Кіндрат Григорович, 1898 р. народження, командир партизанського загону, член КПРС, загнув 26 березня 1942 р.
  36. Корнієнко Костянтин Мусійович, 1904 р. народження, загинув 16 жовтня 1941 р.
  37. Костюк Прокіп Калістратович, 1908 р. народження, загинув 12 квітня 1943 р.
  38. Крамаренко, розстріляний 10 лютого 1942 р. за переховування у себе вдома єврейки.
  39. Кримець Петро Якович, 1893 р. народження, загинув 5 травня 1942 р. Мешкав по Шевченківській вулиці № 37.
  40. Курило Анастасія Андріївна, 1912 р. народження, повішена 1.. листопада 1941 р., за вбивство родички.
  41. Крижак – лікар єврей з західних областей України, а з ним чоловік його родини, розстріляні 12 лютого 1942 р.
  42. Лазаренко Семен Олексійович, 1896 р. народження, розстріляний … грудня 1941 р. Мешкав по вул. Р. Люксембург № 12.
  43. Лапоног Павло Іванович, загинув 5 травня 1942 р. в бою з німцями при розгромі партизанської землянки.
  44. Лейтенант Федір, окруженець, повішений німцями за зв’язок з партизанами.
  45. Левінман Ісаак Хонович, зубний лікар поліклініки, розстріляний як єврей 12 лютого 1942 р.
  46. Левінман Павліна Абрамівна, дружина зубного лікаря Левінмана І.Х. Розстріляна як єврейка 12 лютого 1942 р.
  47. Полякова (Левінман) Євгенія Ісааківна, 1907 р. народження, дочка Левінмана І.Х. Розстріляна 12 лютого 1942 р.
  48. Полякова Ганна, внучка зубного лікаря Левінмана І.Х., 1927 р. народження, розстріляна 12 лютого 1942 р.
  49. Макуха Микола Семенович, 1922 р. народження, загинув 15 квітня 1943 р.
  50. Микола – перекладач, розстріляний 6 березня 1942 р. за те, що він не признавався, що він єврей.
  51. Пантюшенко Микола Дмитрович, 1905 р. народження, загинув 5 травня 1942 р.
  52. Панченко Іван Петрович, 1912 р. народження, загинув 12 квітня 1943р.
  53. Пивоваров Петро Полікарпович, 1911 р. народження, загинув 5 травня 1942 р.
  54. Підгородецький Антон Матвійович, 1896 р. народження, розстріляний 2 грудня 1941р.
  55. Романов Павло Семенович, 1900 р. народження, загинув 24 березня 1942 р.
  56. Рубін Мотя, підопічний будинку інвалідів, розстріляний як єврей 12 лютого (четвер) 1942 р.
  57. Рубінсон Ліна Григорівна, 1882 р. народження, працювала прибиральницею в Робкоопі. Розстріляна 12 лютого 1942 р.
  58. Рядовий Григорій Максимович, 1908 р. народження, загинув під час бомбардування в жовтні 1941 р.
  59. Скачко Віктор Іванович, 1927 р. народження, загинув під час бомбардування в жовтні 1941 р.
  60. Славуцький Веніамін Афонович, партизан загону Карпова К. , загинув 28 березня 1942 р.
  61. Старший лейтенант Віктор, повішений 1 січня 1942 р. за зв’язок з партизанами.
  62. Теплюк Степан Самсонович, 1910 р. народження, партизан загону К.І. Карпова. Загинув в бою 25 березня 1942 р.
  63. Толок Лідія Михайлівна, 1914 р. народження, розстріляна 9 квітня 1943 р. по невідомим причинам.
  64. Фалько Кузьма Васильович, 1890 р. народження, розстріляний 2 грудня 1941 р., як заложник.
  65. Філонов-Феоктістов Микола Іванович, 1918 р. народження, повішено 28 січня 1942 р. за зв’язок з партизанами.
  66. … 7 лютого 1942 р. (субота) розстріляно якогось єврея з Харкова. Прізвище його невідомо.
  67. Хоменко Андрій Васильович, 1905 р. народження, розстріляно 12 квітня 1943 р. за зв’язок з партизанами
  68. Хоменко Іван Трохимович, 1911 р. народження, розстріляний 2 грудня 1941 р., як заложник.
  69. Цебро Матвій Іванович, 1910 р. народження, розстріляний 12 квітня 1943 р. за зв’язок з партизанами.
  70. Попенко (невідомо звідки він і хто він), розстріляний 15 квітня 1943 р. по невідомим причинам.
  71. Чорношвець Юхим Юхимович, 1922 р. народження, 10 квітня 1943 р. розстріляний по невідомим причинам
  72. Шахат, єврей з західних областей України, розстріляний 12 лютого 1942 р. Разом з ним розстріляно 3 чоловіка його родини.
  73. Шкурка Іван Спиридонович, 1924 р. народження, розстріляний в липні 1943 р. по невідомим причинам.
  74. Шульга Дмитро, розстріляний 15 квітня 1943 р. по невідомим причинам.
  75. Юдкевич Іван Васильович, 1890 р. народження. Заготівник взуття. Повішений 10 грудня 1941 р. за те, що його прізвище схоже на єврейське.
  76. Ярошенко Трохим Андрійович, 1896 р. народження, член КПРС, голова В.-Висторопського колгоспу «Червоний лан», повішений 19 березня 1942 р. за те, що був декілька днів бійцем партизанського загону Карпова К.

Починаючи з березня 1943 р. і до 18 серпня 1943 р. німці хапали десятками людей, вивозили їх автомашинами до бойні і там розстрілювали, а кого невідомо.

Продовження далі….

Поділитися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *