Виходила в м. Лебедині українською мовою однополоса газета «Лебединський вісник». Періодичність раз на тиждень. Тираж 600 примірників. Вартість одного номера газети 30 копійок. В газеті друкувались зведення німецького командування про військові дії на фронтах, різні антирадянські дописи і розділ об’яв – повідомлення „кого повісили або будуть вішати”. Редактором газети спочатку був Андієвській Віктор Миколайович, в 1944 р. якого засудили на десять років заточення з позбавленням довічно виборчих прав за антирадянську діяльність. Після відбуття покарання мешкав в м. Лебедині, а в 1966 р. вмер в Ворожбянській лікарні. Заступником редактора був Козловський Іван. Редакція газети і друкарня були в тому приміщення, що й до війни на Інтернаціональному майдані.
Помалу працював музей, в якому не всі експонати були виставлені для огляду. Більша частина картин і цінних речей були приховані і зберігались по людях до приходу Радянських військ, після чого знову були виставлені для огляду. Завідував музеєм Руднєв Борис Кузьмич.
Абияк працювали школи. Матеріально були дуже погано підготовлені до учбового року. Не було завезено палива, а взимку школи опалювались тим паливом, що залишилось від минулого року. Заплутана справа була з програмами, які змінювались і перероблялись трохи не кожного місяця. В підручниках виривались аркуші де були портрети керівників партії і Уряду. Не викладалась зовсім історія і соціально-економічні науки. Піонерської роботи не було. Дисципліна в школі зовсім впала. Не краща дисципліна була і серед вчителів. Завідував районним відділом народної освіти (РВНО) вчитель Сік.
З великими труднощами розпочала свою роботу районна лікарня. Не було реманенту, надзвичайно погане харчування хворих, відсутні були необхідні ліки. Хірургом працював молодий терапевт Лобко Микола Устимович, який не дуже розумів у хірургії і більше діяв за вказівками хірургічної сестри Асмоян Шакелат Лусагенівни. З лікарів в той час працювали: Медіокритська Вікторія Антонівна (терапевт), Кравцов Іван Панасович (терапевт), Рожевецька Ольга Іванівна (гінеколог). Працювала і поліклініка, але хворих чомусь було мало. Лікарі хворим рецептів майже не виписували, через те, що в аптеці ліків не було, а рекомендували вживати материнку, звіробій, бузину, липовий цвіт тощо.
На початку окупації була прокуратура був і суд, який судив за радянськими законами, але незабаром вони припинили своє існування, через те, що правосуддя робили самі німці без суду і слідства. Кожен німець мав право вбити любого радянського громадянина і за це не ніс ніякої відповідальності.
Місяця через два після вступу німців в Лебедин почали працювати установи, організації і підприємства міста. В приміщенні Райвиконкому була райміськуправа (районна і міська управа) з відділами: технічний, народної освіти, житловий, робітничої сили, секретар і бухгалтерія. Керівником райміськуправи був бургомістр Міняйло Василь Михайлович (мешканець м. Охтирки. До війни працював рахівником в Охтирському відділенні Держбанку); заступником бургомістра він-же завідувач відділом робітничої сили Нездоймишапка Іван Андрійович (мешканець вулиці Берегівки. До війни працював техніком в райшляхвідділі); другим заступником бургомістра був Педосенко Василь Павлович (мешканець м. Лебедина, вулиця Ватутіна № 16. До війни працював техніком-будівельником Райвиконкому), який завідував технічним відділом. Завідувачем житловим і земельним відділом райміськуправи працював Батютенко Іван Дмитрович (до війни працював техніком міськкомунгоспу); секретарем райміськуправи був Козловський Іван Максимович; завгоспом Батюк Іван Антонович.
Діловодство в усіх установах без винятку велося тільки на українській мові. На штампах і печатках текст писався на українській і німецькій мовах.
Адміністративні й господарські організації й установи були побудовані по тому ж принципу, що і до війни з дуже незначною різницею. Наприклад, фінвідділ обкладав населення такими ж податками, по тим же ставкам, в ті ж терміни, що до війни, навіть на тих же самих бланках. Райсобез спланував пенсії по тих же документах і в тих же розмірах, що й до війни, але нового призначення пенсій не провадив. Працювала і райспоживспілка, яка розподіляла рештки не розкрадених товарів, які залишались на базі і незабаром припинила своє існування за відсутністю об’єкта роботи. Більш-менш жвава робота була на Заготзерно, яке приймало від земельних громад і одноосібників в обов’язкову поставку зерно, сортувало його і відправляло по нарядах в Німеччину. Як окремі установи були: паспортний відділ; карткове бюро, яке видавало картки на продовольчі товари тим хто працював і біржа праці.
Для підтримання внутрішнього порядку в місті і для приведення до виконання наказів і розпоряджень німецької комендатури була організована з молоді поліція, яка була озброєна російськими гвинтівками, форми одягу і відзнак вона не мала. Начальником районної поліції був Хоменко Олександр Мусійович. При районній поліції був слідчий відділ, де слідчими працювали: Слива Іван, Полянський Володимир (до війни працював робітником на авторемзаводі), Безкостий Іван Данилович (до війни працював робітником на авторемзаводі), Полтавець Михайло Андрійович. В місті було 8 самостійних дільниць поліції, які були підпорядковані районному управлінню поліції. Крім цього була ще шуцполіція, щось нібито політичної поліції, начальником якої був Ганжа Володимир Тарасович (вчитель з с. Кам’яне). Працівники цієї поліції носили форму синього кольору і були озброєні пістолетами. Шуцполіція і звичайна поліція за вказівками німецької комендатури виїжджали на боротьбу з партизанами, арештовувала громадян, охороняла приміщення арештного будинку, розстрілювала заарештованих, розносила повістки молоді, яка підлягала відправці на каторгу до Німеччини. В селах були організовані самостійні дільниці поліції, які були підпорядковані Лебединському районному управлінню поліції.
Промислові артілі зовсім не працювали не дивлячись на спроби відновити їх діяльність; головним чином не працювали з-за відсутністю сировини, а також через дуже низьку оплату праці. З підприємств, які аби-як працювали, це млин, цегельний завод і авторемзавод. Останній ремонтував німецькі танки і автомашини. Директором цього заводу був Педосенко Євгеній Васильович. Працював не на повну потужність Будильський спиртзавод.
На базі колгоспів були створені земельні товариства, які мали структуру колгоспів. Найменування і імена, які були присвоєні колгоспам були відмінені, а йменувались вони так: лебединське земельне товариство, Кобижчанське земельне товариство, Межиріцьке земельне товариство і так далі. Управління земельного товариства було в складі – голови і бригадирів. Також як і в колгоспах були норми виробітку, нараховувались трудодні, на які видавалась оплата натурою в дуже незначній кількості. На роботах вживалася виключно ручна праця через те що ніяких машин не було і вся земля оброблялась дідівським засобом. Сівозміни не вживались, угноєння не було та і гною не було – ферми були ліквідовані. Врожаї були дуже низькі такі як в XVIII сторіччі. Майже все зерно находило в заготзерно, як обов’язкова поставка. Крадіжка була надзвичайно дуже розвинена і боротьби з нею ніхто ніякої не вів. Земельні громади тваринництвом зовсім не займались, через те, що вся громадська худоба і всі інші тварини були реквізовані німцями, а ферми розтягнуті селянами на свої особисті будівлі. В м. Лебедині були дві земельні громади: Лебединська земельна громада і Кобижчанська земельна громада.
В газеті «Лебединській вісник» № 6 від 29 січня 1942 р. на першій сторінці опубліковано досить велику статтю німецької влади про новий порядок і сільськогосподарське виробництво. В ній між іншим сказано: «Німці несуть Вам порядок, безпечність і соціальну справедливість». Далі «Ваш шматок землі з хатою та іншими будовами стає виключно Вашим «Власним Господарством», яке звільняється від усіх податків і різних тягарів» (стаття «До українських селян!»). Це були слова, а ось вже самі справі:
Наказ німецько-фашистського сільськогосподарського
коменданта усім старостам про обов’язкове проведення
сільськогосподарських робіт і здачу продуктів.
9 травня 1942 р.
- З усією енергією повинен кожний староста потурбуватись про те, щоб зараз же на молочних пунктах були заведені правильні списки обліку корів і здачі молока. Тільки корови, оглянені ветлікарями, на які останнім видана довідка про те, що не дояться, звільняються від молокоздачі. З усіх інших корів повинен бути виконаний план, підігнавши молокопоставку за той період, доки молоко не здавалось. Тепер, при наявності підніжного корму, план молокопоставки повинен беззастережно виконуватися. Люди, які незважаючи на цей наказ, не здають молока, будуть позбавлені корови, яка буде передана сусіду, який згодний виконувати план молокопоставки. Коли хто-небудь буде, не дивлячись на цей наказ саботувати – буде покараний по законам військового часу, так як німецька армія край потребує масла.
- Коли я приїжджаю в поле для того, щоб оглянути, як і що люди роблять, то я повинен бачити людей за роботою і не може бути такого становища, що при моїй появі кидають роботу і дивляться на мене, як на звіра з зоологічного саду.
- Виорана або оброблена експірпатором земля повинна бути зараз же заборонована для того, щоб не губилась дорогоцінна волога.
- Коли де-небудь росте конюшина самосівом, то така нива повинна бути залишена для корму, щоб взимку було вдосталь корму для худоби. В біжучому році немає необхідності суворо витримувати план посіву…
Сільськогосподарський комендант Гейне.
(ДАСО Ф.2071, оп. 1, спр. 5, арк.. 21).
Постанова Ч. 4
Лебединської Районної Управи
від 19 січня 1943 року.
Про здачу яєць приватними господарствами в 1943 році.
На підставі вказівок Німецького Сільськогосподарського Командування про заготівлю яєць, Лебединська Районна Управа постановляє:
I. Притягти всі приватні господарства міста й села району до обов’язкової поставки яєць в 1943 році.
II. Встановити середню мінімальну річну норму 140 штук яєць з кожного двору з такою помісячною здачею:
- Січень-березень – 7 шт. з двору
- Квітень 17
- Травень 42
- Червень 24
- Липень 11
- Серпень 17
- Вересень 18
- Жовтень-грудень – 4
III. Вся система заготівель покладена на Райспоживспілку через її споживчу систему на селі.
IV. Вмінити в обов’язок Бургомістрам і Старостам сіл взяти під особистий контроль виконання яйцездачі кожним двором його села та систематично допомагати в роботі споживчим товариством.
V. До поставки яєць притягаються всі приватні селянські господарства, а також робітники і службовці, що мають своє господарство. Громадські господарства та держмаєтки одержують окремі плани яйцепоставки.
VI. З господарств, що не здаватимуть яєць, або грубо порушуватимуть, в бік зволікання, терміни здачі будуть вилучатись кури та стягуватиметься грошовий штраф у потрійному розмірі оціночної вартості недозданої кількості яєць.
Голова Лебединської Районної Управи В. Міняйло. Оригінал цієї постанови знаходиться в Лебединському краєзнавчому музеї.
Подібних наказів, постанов і розпоряджень було безліч. Одні торкались більше селян, другі робітників і службовців, а треті видавались і для тих, і для других. Для повної картини приведено ще два розпорядження для робітників і два загальних для всіх. Проводити їх всі тут немає сенсу й місця.
Оголошення
На підставі постанови Головнокомандуючого Німецької Армії від 23 жовтня 1941 р., Лебединська Міська та Районна Управа доводить до відому всі державні, кооперативні установи і організації, а також і приватні особи, які мають найманих робітників і службовців про наступне:
- Всі постійні робітники і службовці повинні сплачувати прибутковий податок з суми заробітку вище 201 карб. в розмірі 10%, заробіток до 200 карб. податком не обраховується.
- З заробітку від 201 карб. і до 221 карб. утримується тільки різниця зверх 200 карб.
- З тимчасових робітників і службовців, котрі виконують різного роду роботи, утримання податку проводиться в розмірі 10% не залежно від суми заробітку.
- Утримання вищезгаданого податку провадиться безпосередньо підприємствами, організаціями і установами, а також і приватними особами, які мають найманих робітників, починаючи з 1-го січня 1943 р. і вносяться до каси Лебединського господарчого банку на рахунок Райфінвідділу, за минулий місяць не пізніше 5-го числа наступного місяця.
- Про нараховані і сплачені суми податку бухгалтера підприємств, установ і організацій, а також приватні особи, які мають найманих робітників і службовців, повинні давати Райфінвідділу щомісяця звіт по встановленій нижче цього формі не пізніше 10-го числа наступного місяця.
- За несвоєчасне перерахування утриманих сум податку і за не надання звіту у визначений термін на бухгалтерів установ, організацій і на приватних осіб буде накладатись штраф.
Примітка: форма звіту наступна:
- Решта заборгованості по податку на початок звітного місяця.
- Загальна сума виплаченої зарплати за місяць.
В т.ч. а) штатним оподаткованим робітникам і службовцям.
б) тимчасовим робітникам і службовцям.
3) Сума нарахованого податку.
4) Сума сплаченого податку.
5) Решта на кінець звітного місяця.
Лебединська Міська та Районна Управа.
(Оригінал цієї постанови знаходиться в Лебединському краєзнавчому музеї).
Наказ
По Лебединській Міській та Районній Управі
Від 15 червня 1942 р.
Враховуючи необхідність скорішого відновлення зруйнованого більшовиками господарства та з метою більш інтенсивної допомоги в успішності боротьби проти жидо-большевицької мари, встановлюю з 15 червня 1942 р. в канцелярії Міської та Районної Управи, у відділах Управи та в усіх установах, що безпосередньо підпорядковані Міській Управі, 8-ми годинний робочий день з наступним порядком годин роботи: початок робочого дня – 8 год. За Берлінським часом, перерва на обід від 12 год. до 13 год., кінець робочого дня о 17 годині. У суботу робочий день з 8 до 12 годин. У неділю відпочинок.
Контроль за виконанням цього, а також забезпечення корисною роботою всім апаратом повного робочого дня, покладаю не керівників установ та підприємств.
Бургомістр Лебединської Міської та районної Управи
Русанов
(Оригінал цього наказу знаходиться в Лебединському краєзнавчому музеї).
Об’ява німецько-фашистського коменданта м. Лебедина
про смертну кару партизан і жорстоких репресивних заходів
до населення, допомогаючого їм.
18 листопада 1941 року.
- Усі захоплені партизани (обох статей, цебто чоловіки чи жінки) у військовому чи цивільному одягу будуть прилюдно повішені. Всякий опір при затриманні або супроводженні їх буде суворо покараний.
- Всі села і двори, в яких будуть перебувати партизани або в яких вони будуть одержувати харчування, будуть покарані конфіскацію майна, спаленням будинків, розстрілом заложників і повішенням спільників партизан.
Комендант міста
Лейтенант
Підпис
(ДАСО Ф. 1949, оп. 1, спр. 77, арк. 1)
Розпорядження ортскомендатури м. Лебедин
про негайну здачу населенням міста зброї
під загрозою розстрілу.
травень 1943 року
До 27 травня 1943 р. пропонується в останній раз усьому населенню міста і (навколишніх) сіл здати бургомістрам усю зброю, яка є, окремі частини зброї в розібраному стані, а також порох.
Коли після зазначеного терміну, у кого-небудь буде виявлена зброя або її окремі частини на городі або на дільниці землі, належної певній особі – то особа буде розстріляна.
Ті, які знають про місцезнаходження зброї і своєчасно не повідомлять, також будуть покарані.
Бургомістри здають зібрану до 29 травня 1943 року в о(ртс) к(омендатуру) 1/504 в м. Лебедин
Ортскомендатура
(ДАСО Ф. 1949, оп. 1, спр. 7, арк.. 105).
З наказу головнокомандуючого німецько-фашистської
армії про застосування смертної кари до населення
за допомогу партизанам.
2 липня 1943 року.
Усім, хто постачає харчами осіб, які належать до банд, наділяє їх їстівними припасами, дають їм притулок або їх ховають, загрожує смертна кара.
За неповідомлення найближчій військовій установі про осіб, які з’явились в селах або в інших місцях, які належать до банд, загрожує смертна кара.
Головнокомандуючий армії
(ДАСО Ф. 2071, оп. 1, спр. 5, арк. 15).
Продовження далі….