[vc_row][vc_column width=”1/1″][vc_column_text]
ЛІКВІДУВАТИ ЗАЛИШКИ ТОТАЛІТАРНОЇ ЕПОХИ!
Імена катів і вбивць мають зникнути!
Якщо людина живе в оточені
тоталітарної пропаганди і не помічає її,
значить пропаганда досягнула своєї мети.
(Вацлав Гавел)
Чи задумувались ви коли-небудь, чому імена багатьох катів українського народу увічнені у назвах наших вулиць і населених пунктів? І якщо в Україні протягом останнього року триває масовий ленінопад, то вулиць «вождя пролетаріату», за заповітами якого знищено мільйони українців, – чи не найбільше у нашій країні. Але ж у нас є так багато своїх національних героїв, історичних подій, людей-земляків зі світовим ім’ям, які варті уваги і вшанування.
На 24-му році Незалежності на найвищому рівні ухвалено декомунізаційний пакет законів. У державі нарешті відмовилися й водночас заборонили публічне демонстрування комуністичної символіки та атрибутів радянського минулого. Найрезонанснішим стало законоположення, яке викорінює по суті всю радянсько-комуністичну топоніміку та публічну комуністичну персоніфікацію у назвах населених пунктів. Отже, перейменування вулиць, названих на честь загарбників, поневолювачів і катів України – справа вельми актуальна і давно вже перезріла. Питання про необхідність перейменування вулиць і площ нині вже не дискутується. Має обговорюватися методика такого перейменування. А вона може бути різною: повернення старих історичних назв, присвоєння нових назв відповідно до сучасних реалій тощо. Мусимо невідкладно вимести з рідної землі усіх леніних, дзержинських, тельманів, чапаєвих, гайдарів…
Лебединські вулиці та провулки, що отримали свої назви за радянської влади, вже стали настільки звичними лебединцям, що мало хто замислюється, на честь яких історичних постатей вони були названі. А багато з них названі “на честь” відомих, маловідомих чи зовсім невідомих широкому загалу осіб і подій, які жодного стосунку до України не мали, а то й діяли на шкоду нашому народові і всьому людству.
На мій погляд, найбільша наша біда – у байдужості багатьох людей, небажанні вивчати правдиву історію свого народу, щоб мудро відділяти зерно від полови. Тільки знання правди допоможе нам розрізнити, хто ж наші герої, а хто – вороги.
Значна частина мешканців не знають біографій людей, іменами яких деспотів і вбивць названі їхні вулиці, а дізнавшись – жахаються. Мало хто з мешканців міста зможе розповісти біографії Боженка, Дзержинського, Калініна, Кірова, Куйбишева, Фрунзе, Щербакова та Щорса, пояснити їхній внесок у розвиток Лебедина чи України. Люди просто звикли до «радянських» назв і, мабуть, саме через це здебільшого не підтримують ініціативи щодо їх перейменування.
Хтось дорікне, що назви вулиць радянського часу (Леніна, Червоноармійська, Комсомольська, Піонерська тощо) — це наша історія. Але ж немає пам’ятників чи вулиць Гітлера в Німеччині!..
Звичайно, у нас є вулиці Шевченківська й Івана Франка, Лесі Українки і Михайла Коцюбинського, Миколи Гоголя і Володимира Короленка… Але, здається, в Лебедині значно більше вулиць названо на честь російських письменників, які не мають ніякого відношення до наших країв.
Опоненти перейменувань завжди висувають аргумент у потребі значних коштів на такий захід. Після перейменування мешканці вулиці не повинні терміново змінювати документи. Цим тільки лякають, користуючись необізнаністю звичайних людей у тонкощах українського законодавства. Перейменування для фізичних осіб великої проблеми не становить – ніякого державного мита не треба платити, коли буде потреба ставити штам реєстрації у паспорті, а юридичним особам треба заплатити тільки близько 100 грн. Документи, які засвідчують право власності громадян або юридичних осіб на квартири та інші об’єкти нерухомого майна, і так залишаються чинними. При здійсненні продажу або іншого відчуження такого нерухомого майна ці документи будуть замінюватися за загальною процедурою.
Фактично, вся вартість перейменування – це кошти, витрачені на виготовлення нових табличок назв вулиць. Але це можна зробити силами меценатів та волонтерів. Загальновідомо, що в Україні існує одна з великих і болючих проблем міст – відсутність номерів на будинках. Табличок назв вулиць потрібно значно менше. Ніхто, на жаль, не рахує, у яку копійку бюджету влітають безперервні перейменування українських міністерств, відомств і посад міністерських чиновників.
Гадаю, для бюджету міста Лебедина можна вишукати можливість приведення назв вулиць і провулків у відповідність із логікою патріотизму та державницького підходу. Упевнений, що в разі ускладнень із коштами у міському бюджеті чимало громадян будуть готові стати спонсорами цієї шляхетної справи.
Не дослухаймося більше до зацитькувань усіляких уболівальників-дорадників, як те чинили упродовж 24 років. Мовляв, не до перейменувань нині, от розбудуємо економіку, піднімемо добробут українців до європейських стандартів — ось тоді… Не розбудуємо, не піднімемо, зусібіч обліплені чужинськими ярликами-лейблами.
Іще один контраргумент: лікарі стверджують, що географічні назви міст, селищ і вулиць впливають на психіку людей, які там живуть. Хохлам-малоросам байдуже, якою мовою розмовляти і як жити. (Хохли-малороси — люди, народжені українцями, але виховані російською мовою в російській культурі невігласи, байдужі до долі України, українського народу та своїх дітей). Так і живуть у містах, селах і на вулицях, названих на честь окупантів або зрадників українського народу. Окрім того, мудрі люди доводять, що назва вулиці, населеного пункту несе на собі енергетичне навантаження, впливає на долю усієї країни, на продовження роду.
Як відомо, соціологи і психологи провели глибоке дослідження нового типу людей, вихованих радянською владою, і виявили їх різке відхилення від нормаьних людей типу “Homo Sapiens”. На відміну від останніх, новий тип людей одержав назву “Homo Sovieticus”. Так от, усім “совкам”, які хочуть повернутися в радянські часи, варто пам`ятати: СССР помер, тож аби з ним зустрітися, треба також померти.
Тож допоки ми житимемо на вулицях катів, вулицях, які несуть чужу ідеологію та історію? Окрім того, ми щоденно, ніби під час аутотренінгу, повторюємо, промовляючи назви міст, сіл і вулиць, імена україноненависників: Леніна, Дзержинського, Фрунзе, Кірова, Калініна, підсилюючи еґреґор зла. Чому ж за 24 роки незалежності Україна не може позбавитися пострадянських назв і символіки?
А скільки в Україні імен, справжніх національних героїв України, людей зі світовими заслугами, гідних вшанування!
Тож варто нарешті над цим задуматися і всім миром витіснити негативне минуле зі своєї свідомості і життєвого простору.
Імена катів і вбивць українського народу мають назавжди зникнути!
Буде свято й на нашій — Українській — вулиці!
Шануймося, бо ми того варті!
Володимир КРАВЧЕНКО,
історик-краєзнавець, заступник голови
Громадської ради при Лебединському
міськвиконкомі, ветеран праці, пенсіонер.
[/vc_column_text][vc_text_separator title_align=”separator_align_center” align=”align_center” color=”grey”][vc_column_text]Як перейменувати вулицю
